ФЕДЬКОВИЧ Олег Іванович 15/04/2000-12/12/2023
Федькович Олег Іванович
15.04.2000 - 12.12.2023
Олег народився 15 квітня 2000 року у місті Львові.
Закінчив Ліцей № 74 імені Марійки Підгірянки. Навчався у Львівському вищому професійному училищі № 20, де здобув фах слюсаря з ремонту автомобілів, електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування, електрогазозварника. Працював на Львівській залізниці, пізніше пройшов строкову службу, а відтак працював у компанії «Нова пошта».
Був допитливим, енергійним хлопцем із загостреним почуттям справедливості. З дитинства мав талант до малювання та музики — опановував гру на скрипці; був лівшею. Разом зі старшим братом відвідував заняття з бойового гопака, довгий час займався боксом, виступав на змаганнях і здобував призові місця. Постійно гартував себе — і фізично, і духовно.
Любив читати історичні книжки, особливо про Україну та відомих діячів української історії.
У перші дні повномасштабного вторгнення разом із рідним братом добровільно став на захист України. Спочатку був навідником протитанкового ракетного комплексу «СТУГНА», а згодом — розвідником-радіотелефоністом 2-го розвідувального відділення розвідувального взводу 2-го десантно-штурмового батальйону 80-ої окремої десантно-штурмової Галицької бригади.
З перших місяців війни брав участь у боях на Миколаївському напрямку — під Вознесенськом і Снігурівкою. Згодом разом із побратимами воював на Лиманському напрямку, у районі Сєверодонецька. Брав участь у звільненні Харківської області, пройшов бої в Ізюмі, поблизу Борової та в лісах Кремінної.
Був нагороджений відзнаками «Учасник бойових дій» та «За зразкову службу». Указом Президента України № 9/2024 «Про відзначення державними нагородами України» від 11 січня 2024 року — за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, та самовіддане виконання військового обов’язку — нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Олег загинув 12 грудня 2023 року о 08:00 під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Кліщіївка Бахмутського району Донецької області внаслідок вибухово-осколкового поранення.
Поховали Героя на кладовищі у селі Суховоля.
Спогади
Він ніколи не залишав своїх позицій і не кидав у біді друзів — стояв до кінця, з гідністю та честю. Олег, попри свій молодий вік (йому було всього 23 роки), пожертвував життям заради нас. Постійно перебуваючи в зонах активних бойових дій, неодноразово отримував поранення й контузії, але ніколи не скаржився, не говорив, що йому важко чи страшно. Завжди підтримував побратимів, переконував, що все буде добре. «Хто, як не я?» — повторював він знову й знову. Мабуть, саме за його хоробрість і безстрашність побратими дали йому позивний «Сімба».
Рідним він не розповідав про жахіття війни — щоб не хвилювалися. Був оптимістом, користувався великою повагою серед бойових побратимів і командирів.
У Героя залишилися мати, батько, сестра та брат-військовослужбовець, який і далі захищає Україну від російських окупантів.
Наш святий обов’язок - пам’ятати, шанувати та згадувати його в молитвах.
Світла і вічна пам’ять Герою.
