КНЯЗЬ Володимир Олександрович 06/11/1973 - 11/07/2024
КНЯЗЬ ВОЛОДИМИР ОЛЕКСАНДРОВИЧ
06.11.1973 р. – 17.07.2024 р.
Володимир народився 06.11.1973 р. Навчався у Зимноводівській школі №1 з 1978 р., отримав повну загальну середню освіту. Перша вчителька – Піх Дарія Іванівна. Класний керівник – Оприск М. Й.
Володя дуже любив природу, особливо збирати гриби, цікавився риболовлею, любив тварин… Після школи працював на заводі ЛОРТА учнем слюсаря. Потім працював у приватних структурах.
Був добрим і чуйним, вірним другом для своїх друзів. Володимир, навчаючись у школі, був здібним учнем. На уроках і перервах поводився добре. З однокласниками й учителями ніколи не конфліктував. Його всі любили та поважали, бо він був добрим товаришем. Володимир Князь був життєрадісний, веселий, любив дотепний жарт, загалом – «душа компанії». Завжди міг прийти на допомогу побратимам. Мав багато планів на майбутнє.
На війну міг і не йти, бо був єдиним опікуном сина та батька похилого віку. Тричі приходило повідомлення, і він вирішив, що повинен іти захищати свою землю. Перед армією проходив навчання в Стрию. Був танкістом. Служив у 420-му батальйоні та 68-й єгерській бригаді.
Двічі отримував поранення. Перше – у лютому 2024 р., після якого повернувся до війська. Друге – осколкове, 23.04.2024 р. Був оптимістом, до останнього вірив, що після лікування повернеться в стрій.
17 липня 2024 року помер у лікарні м. Ужгород. Похований у Зимній Воді.
Батьки – Олександр та Акуліна.
Молодший син Тимофій згадує: «Мій тато любив природу, особливо відпочивати на природі, ходити в гори, збирати гриби, рибалити на річках та озерах. Любив собак і котів, казав, що вони допомагають хлопцям відволіктися від жорстоких реалій війни».
Друг юності Оксана Маєр:
«Був добрим та чуйним, вірним другом для своїх друзів. Говорив, що його обов’язком є служити, адже його дідусь воював, пройшов чотири роки війни. Став на захист країни, бо вважав: “Хто, як не я!” Хотів, щоб його діти (мав двох синів) жили у вільній державі».
Галина Михаш, однокласниця, згадує: «Володя був жвавим хлопцем. Завжди намагався придумати “цікавинки”, жартував та мав багато друзів. Не впадав у відчай, підтримував однокласників у часи суспільних акцій. Ще запам’ятала його щедрим і доброзичливим».
Сусідка Віра Грицай ділиться спогадами: «Володимир був господарем. Біля його помешкання завжди чисто, прибрано, дорога заметена, бруківка почищена. До роботи залучав сина Тимофія, учив бути самостійним.
А ще був безвідмовною людиною. Якщо комусь потрібно було підклеїти чи поремонтувати взуття – будь ласка. Сусідам – безкоштовно».
Наш святий обов’язок – пам’ятати, шанувати та згадувати його в молитвах.
Світла і вічна пам’ять Герою.
