ЛЕОНТЬЄВ Володимир Валерійович 17/08/1999 - 02/09/2024
ВОЛОДИМИР ВАЛЕРІЙОВИЧ ЛЕОНТЬЄВ
17.08.1999 - 2.09.2024
Володимир народився у Львові, навчався в Скнилівській школі. З дитинства захоплювався комп’ютерними програмами та іграми.
Після закінчення школи та Вищого професійного училища № 29 у Львові продовжив родинну ювелірну справу: разом із батьком працював над удосконаленням технологій, багато вчився, опановував нові підходи.
Та певні родинні обставини спонукали його залишити сімейний бізнес. Володимир почав працювати барменом, шукав себе в цьому складному світі, багато читав, розмірковував…
Тривала російсько-українська війна. За віком він ще не підлягав мобілізації, проте прийняв власне, зріле рішення — стати до лав військових і захищати свою країну. Мама намагалася відмовити його, але Володимир був непохитним. Він підписав контракт і став бійцем Збройних Сил України.
Позиції, на яких служив Володимир, щоразу наближалися до лінії прямого зіткнення. Він багато навчався, проходив курси з управління дронами.
Із сором’язливого, замкненого в собі хлопця він перетворився на відважного, рішучого воїна, відкритого до випробувань і нових викликів. У підрозділі став центром управління технікою. Побратими любили й шанували його, а він називав їх своєю другою сім’єю.
Володимир Леонтьєв був учасником важких боїв у Серебрянському лісі, де виявив велику мужність і високу бойову ефективність.
Загинув 2 вересня 2024 року на Донеччині під час виконання бойового завдання.
Нагороджений багатьма грамотами та дипломами, особливо за вміння керувати безпілотними системами.
За кілька місяців до загибелі мав відпустку. Поспішав зустрітися з рідними й друзями, насолоджувався прогулянками Львовом. Завітав до Скнилівської школи на зустріч зі школярами. Там на нього чекав сюрприз - разом із теперішніми учнями прийшли й його однокласники. Це була щира, тепла, мотиваційна розмова. Усі гуртом зібрали кошти на дрони для підрозділу Володимира.
А за кілька місяців - уже на початку нового навчального року - прийшла важка, приголомшлива звістка про його загибель.
Метою Володимирового життя був захист України. А вже потім - здійснення власних мрій: спільна справа з братом, свій дім…
«Тихо спи без тривог, з нами Бог…» І вдячний спомин у нашому серці про Твій, Володимире, геройський, жертовний чин.
Вічна шана і світла пам’ять тим, хто віддав своє молоде, щойно розквітле життя за нашу свободу.
Наш святий обов’язок - пам’ятати, шанувати та згадувати його в молитвах.
Світла і вічна пам’ять Герою.
