ГОЙ Володимир Мирославович 14/08/1982 – 11/01/2024
ГОЙ ВОЛОДИМИР МИРОСЛАВОВИЧ
14.08.1982 р. – 11.01.2024 р.
Володимир народився 14 серпня 1982 року. Навчався у Ліцеї №1 з 1988 по 1999 роки. Згодом продовжив освіту у Львівському університеті ім. Івана Франка. Працював у будівельних фірмах.
Його першою вчителькою була Петрів Олександра Володимирівна.
Класним керівником до сьомого класу — Сидоряк Оксана Йосипівна, а з 7-го по 11-й — Кос Лілія Миколаївна.
Спогади
Учитель української мови та літератури Галина Поліщак згадує:
«У душі Володя, можливо, був поетом. Війна забрала його у зоряний час. Перші уроки любові він отримав у родині, бо народився у релігійній українській сім’ї. Тут його навчили шанувати людей, берегти рідних, захищати менших. Згодом виховання продовжили мудрі педагоги у школі. Добрий, щирий школяр, він уважно спостерігав за світом. Завжди був старанним учнем і вірним другом. Володимир цінував мистецтво, любив подорожі».
Евеліна Дрозд, однокласниця:
«Гойчик — саме так ми називали Володю в шкільні роки, бо як інакше звертатися до завжди веселого, позитивного, доброзичливого та щирого хлопця? Не можу згадувати його без усмішки. Перед очима одразу постають веселі епізоди зі шкільного життя — виступи, дискотеки, кумедні історії.
Пройшли роки… І разом із ними промайнуло життя Гойчика. Але світла пам’ять про Володю назавжди повертатиме нас у те веселе, безтурботне, мирне дитинство».
Назар Бобрик, однокласник:
«Володимира знав з першого класу — ми навчалися разом до одинадцятого. Він був дуже веселим, життєрадісним, легким на підйом, розумним, особливо добре знав математику. Володя був компанійським хлопцем. Після школи любив риболовлю, походи в гори. Цікавився спортом, особливо футболом, був уболівальником “Карпат”. Разом із сестрою мали великий прапор клубу. Завжди активний, щирий патріот. Мабуть, тому й пішов воювати — запальний, відданий ідеї, своєрідний зірвиголова».
Павло Станкевич, однокласник:
«Вдивляючись в одне з останніх фото Володі з фронту, я одразу помітив невластиво для нього сумний погляд — погляд мудреця, який ніби щойно завершив писати столітню історію свого життя.
Очі видають людину, передають глибину її думок. Перегортаючи сторінки своєї пам’яті, згадую нашу першу зустріч у 5-му класі. Переді мною стояв хлопчик із нетиповою для нашої місцевості зовнішністю: чіткі риси обличчя, густі брови, модна стрижка, кросівки з підсвіткою, щира усмішка і грайливі вогники в очах. Не дивно, що він одразу став епіцентром хорошого настрою.
Точні науки давалися йому легко. Певний час разом відвідували МАН при університеті ім. І. Франка. Пам’ятаю, як у 8-му класі вразила всіх його програма у графічному редакторі GW BASIC — малюнок монохромного королівського палацу. Він спершу скрупульозно відтворив цей палац на аркуші в клітинку, а потім переніс координати точок у чіткий алгоритм, який і намалював його на чорно-білому моніторі комп’ютера. Ми всі були у захваті, а він — скромний, як завжди — не подав і виду. Для нього це була звична праця, виконана з притаманним йому запалом.
Про трагічну звістку я дізнався від однокласників і батька. Можливо, саме тоді я зрозумів таємницю того погляду на фронтовому фото — він просто хотів жити. Жити щасливо. Бо дуже любив життя».
Галина Миколаївна Поліщак додає:
«Володя Гой — добрий, щирий хлопець. У школі був вірним товаришем, і друзі завжди згадують його з усмішкою. Він любив математику і спорт. Перші уроки любові отримав у релігійній родині, де його навчили шанувати людей і захищати менших. Він цінував мистецтво, любив подорожі, був активним уболівальником “Карпат”. Володимир був патріотом — тому й пішов на фронт.
Завжди був у центрі добрих подій. Він любив життя».
Наш святий обов’язок — пам’ятати, шанувати та згадувати його в молитвах.
🕯 Світла і вічна пам’ять Герою.
