КУДРИК Роман Романович 10/09/1977-29/09/2025
Кудрик Роман Романович
(10.09.1977-29.09.2025)
Кудрик Роман Романович народився 10 вересня 1977 року в селі Загір’я Львівського району, Львівської області. Тут минули його дитячі та юнацькі роки, тут він здобував перші знання, навчаючись у місцевій школі, де сформувалися його характер, працьовитість і відповідальність.
Після завершення шкільного навчання продовжив освіту у Львові, де закінчив ПТУ №57 та здобув професію машиніста автомобільних кранів - спеціальність, що вимагала точності, витримки та високого рівня відповідальності.
Упродовж 1998-2000 років проходив строкову військову службу зв’язківцем у Полтаві. Саме в цей період проявив дисциплінованість, витривалість і відданість обов’язку, здобувши важливий життєвий досвід та загартувавши свій характер.
Роман за життя мав багато друзів, адже був щирою, відкритою та надійною людиною, яка вміла підтримати, вислухати й розділити як радість, так і труднощі. Його цінували за простоту, людяність і вірність у дружбі.
Він був людиною простих, але водночас дуже глибоких мрій. Любив швидкість і спортивний запал - міг годинами спостерігати за перегонами Формули 1 чи змаганнями з біатлону, щиро вболіваючи за кожен старт і кожен постріл. У цих захопленнях відображалося щось дуже близьке йому - витримка, сила характеру, прагнення до перемоги та боротьба до кінця.
Особливою цінністю в його житті була родина. Він пишався своїми рідними тихо, без зайвих слів, але так щиро, що це відчувалося у кожному його погляді, у кожному вчинку.
У 2002 році разом із дружиною Іриною створив міцну й люблячу сім’ю, яка стала для нього справжньою опорою та сенсом життя. У їхньому подружжі народилися син Роман і донька Марічка - найбільша радість і гордість батька.
Він був люблячим, турботливим чоловіком і батьком, який завжди знаходив час для родини, умів підтримати, порадити й подарувати відчуття захищеності. Його любов проявлялася не лише в словах, а передусім у щоденних вчинках, увазі та щирій присутності поруч.
Його мрії не були гучними, але були по-справжньому щирими й глибокими. Він мріяв подорожувати, відкривати нові місця разом із коханою дружиною, наповнювати життя теплими спогадами та спільними моментами радості. Десь у глибині душі він бачив свій невеликий будинок у горах - серед тиші, лісу й спокою, де можна було б просто жити, відчувати гармонію і дихати на повні груди.
Та найбільшою його цінністю завжди була сім’я. Він прагнув дати своїм дітям усе найкраще - турботу, підтримку, можливості та любов, і навіть більше. Його серце завжди належало рідним, і саме в родині він знаходив справжнє щастя та силу жити.
Упродовж 2001-2018 років працював мангальником у кафе «Анна-Марія», де його знали як сумлінного працівника і людину, яка вкладала душу у свою справу. Його працьовитість, відповідальність і щире ставлення до людей залишили добру пам’ять серед колег і знайомих. З 2021 по 2024 рік працював технологом з виробництва, де також проявив себе як уважний, досвідчений і надійний фахівець.
Та робота біля мангалу була для нього не просто професією - це була частина його душі. Він мав свою особливу традицію - шашлик. Жодне сімейне застілля не обходилося без нього. Він стояв біля мангалу зосереджено й спокійно, нікого не підпускав, бо це була його справа, його маленький, але дуже важливий ритуал. І, здається, ніхто у світі не міг приготувати його так смачно, як він.
Він був людиною, яка залишає після себе не лише спогади, а й особливе відчуття тепла, затишку та любові. І навіть тепер, під час кожного сімейного зібрання, у знайомому запаху диму від мангалу, у тихих розмовах і спогадах, у мріях про гори - він ніби поруч, у пам’яті та в серцях своїх близьких.
У липні 2024 року Роман добровільно став до лав Збройних Сил України, свідомо обравши шлях захисника Батьківщини.
Служив командиром господарського відділення військової частини А 5003, 156 окремої механізованої бригади. На цій посаді зарекомендував себе як дисциплінований, надійний і відданий своїй справі військовослужбовець. Його поважали побратими за щирість, підтримку та готовність завжди підставити плече. Він сумлінно виконував свої обов’язки, дбав про порядок і забезпечення, розуміючи, наскільки важливою є кожна деталь у спільній справі.
24 серпня 2024 року був нагороджений Грамотою за відмінне виконання військового обов’язку, зразкову військову дисципліну, вірність присязі, захист територіальної цілісності та національного суверенітету Батьківщини та з нагоди 33-ї річниці відновлення Незалежності України.
Побратими згадують Романа Кудрика як розумного, життєрадісного, чуйного й надзвичайно щирого чоловіка. Він умів підтримати у важку хвилину, знайти потрібні слова та додати віри тоді, коли це було найбільш необхідно. Його спокій, врівноваженість і вміння мислити тверезо допомагали знаходити вихід навіть із найскладніших ситуацій.
Він завжди залишався відкритим до людей, умів слухати і розуміти, ніколи не залишав побратимів наодинці з труднощами. Для багатьох із них Роман став не просто товаришем по службі, а справжнім другом і навіть старшим братом - тим, хто підтримає, підкаже і буде поруч у потрібний момент.
Під час служби Роман важко захворів. Попри всі труднощі, він тривалий час мужньо боровся з недугою, проходив лікування та не втрачав сили духу. 14 січня 2025 року був звільнений зі служби за станом здоров’я. На жаль, попри всі зусилля лікарів і підтримку рідних, його серце зупинилося 29 вересня 2025 року.
У Романа залишилися дружина, двоє дітей, мама та брат - найрідніші люди, для яких він був опорою, захистом і джерелом любові. Його відхід став непоправною втратою для всієї родини, друзів і побратимів.
Він гідно служив Україні, оберігав її спокій і віддавав свої сили заради нашого майбутнього. На жаль, хвороба обірвала його життя…
Світла пам’ять про Романа назавжди житиме у наших серцях - у спогадах, у вдячності та в любові, яку він залишив після себе.
Світла і вічна пам’ять Герою.
