Акція «Вісла»: біль, який відлунює й сьогодні
28 квітня 1947 року розпочалася одна з найтрагічніших сторінок в історії українського народу - акція «Вісла». Під цинічним прикриттям боротьби проти Української повстанської армії польська комуністична влада провела масштабну операцію з депортації українців із їхніх прадавніх земель - Лемківщини, Холмщини, Надсяння та Підляшшя.
Акція тривала до осені й мала чітко сформульовану мету, приховану під грифом «таємно»: "остаточне розв'язання української проблеми в Польщі". Примусове переселення українців до північно-західних регіонів Польщі було покликане зламати їхню національну ідентичність, розірвати культурні й духовні зв'язки з рідною землею, позбавити права бути собою. Людей вивозили з домівок, часто без можливості взяти бодай найнеобхідніше, розкидали по чужих теренах, де вони мусили починати життя заново під чужими поглядами і серед ворожого ставлення.
За офіційними даними, під час акції «Вісла» депортовано понад 140 тисяч українців. Багато родин назавжди втратили своє коріння, свою землю, свої святині. Руйнувалися не лише долі окремих людей - руйнувався сам спосіб життя, який поколіннями плекали на рідних теренах.
І сьогодні ми, українці, знову переживаємо трагедію вимушеного переселення через війну, яка нищить наші домівки, виштовхує людей з рідних земель, розриває родини, змушує шукати прихисток у далеких країнах. Як і тоді, зло намагається стерти нашу ідентичність, змусити забути, хто ми є.
Та історія вчить нас головному: український народ незламний. Ні тоді, у 1947-му, ні зараз, у 2025-му, нас не змогли зламати переселення, репресії, нищення культурних пам'яток і переслідування. Навпаки - ми тримаємося за свої традиції ще міцніше, пам'ятаємо свої корені ще глибше й будуємо свою державу ще впевненіше.
Пам’ятаймо цю болісну сторінку нашої історії. Пам’ятаймо тих, хто втратив дім, але не втратив себе. І пам’ятаймо, що сила українського народу - у вірності своїй землі, у пам’яті про минуле й у вірі в майбутнє.
