БОРИСКО Микола Степанович 19/12/1994-03/03/2023
БОРИСКО МИКОЛА СТЕПАНОВИЧ
19.12.1994 р. – 03.03.2023 р.
Микола народився 19 грудня 1994 року в селі Зимна Вода й проживав на вулиці Шухевича, 68. Навчався у Зимноводівській школі № 1, де закінчив одинадцять класів. Після школи опановував фах у ВПТУ № 29 м. Львова — професію, пов’язану з ремонтом машин. Після навчання працював на ламповому заводі «Іскра», а згодом пішов на строкову службу в Збройні Сили України. Коли повернувся, працював на підприємстві «Альянс» (склади від мережі магазинів «Арсен»), а пізніше — на будівництві, займаючись зведенням дахів.
Микола захоплювався автомобілями та історією, із завжди притаманною йому щирістю любив фільми «Тарас Бульба» та «Довбуш». Він був правдолюбом, ніколи не минав чужої біди, заступався за кожного, кому потрібен був захист. Любив справедливість, і сам був її живим утіленням.
А ще Микола мав неабиякий художній хист. У одинадцятому класі разом із братом Сергієм розмалював стіну в шкільній їдальні. Діти довго тішилися, що поруч із ними, ніби живі, смакують обідом герої з «Рукавички».
Коли 24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення, Микола дуже переживав за долю України. Уже 25 лютого зранку прийшов до сільської ради, щоб дізнатися, як записатися до тероборони. Там зустрів знайомих хлопців, які добровольцями йшли на війну, — і приєднався до них. На запитання, чому так швидко зважився піти на фронт, рішуче відповідав:
«Чекати і ховатися не буду. Я такий! І хто, як не я?»
З перших днів великої війни Микола Бориско став до лав захисників і мужньо боронив свободу Батьківщини.
27 лютого 2022 року повідомив рідним, що з ним усе гаразд, і що він уже в Одеській області. Потім були Миколаївщина, Херсонщина, а останнім його місцем служби став Авдіївський напрямок. Там, у селищі Бердичі Донецької області, 3 березня 2023 року Микола загинув під час ворожого артилерійського обстрілу.
19 грудня 2023 року йому мало би виповнитися двадцять дев’ять.
Похований на Алеї Слави в рідній Зимній Воді.
Старший матрос Микола Степанович Бориско посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
За словами волонтерки БФ «Зимна Вода» Марії Низ, 28 лютого Микола був у Львові — приїхав разом із побратимами провести в останню путь друга й командира розрахунку Олега Андрейціва, але змушений був якнайшвидше повернутися на передову.
Марія Низ згадувала:
«Ми недовго бачилися, небагато поговорили… Але я точно знаю: він не хотів спочивати. Він хотів жити! Хотів дочекатися й відсвяткувати перемогу! Хотів одружитися — у нього була прекрасна дівчина… Увечері після похорону ми планували вечерю з нашими волонтерами, аби пом’янути Олега… Та не склалося — Микола отримав наказ терміново повертатися на місце несення служби. Він не з тих хлопців, яких можна забути. Він назавжди для нас залишиться веселим, жартівливим, безстрашним, відчайдушним захисником, прекрасним воїном, хорошим другом і дуже світлою молодою людиною».
Командування морської піхоти повідомляло, що Микола Бориско та Олег Андрейців були артилеристами 406-ї окремої артилерійської бригади імені генерал-хорунжого Олексія Алмазова та працювали на американській гаубиці М777, яку бійці називали «Мері».
«На їхньому рахунку — десятки знищених ворожих складів боєприпасів, сотні ліквідованих окупантів, розбиті російські артилерійські батареї. На Херсонському напрямку гармаші 406-ї ОАБр роблять усе, аби ворог щодня відчував, що він не господар на українській землі. Керувати 155-мм гарматою вміють не так багато бійців. Саме ці воїни — справжні майстри, які опановували установку за кордоном і щодня вдосконалюють свої навички вже в бойових умовах».
Наш святий обов’язок — пам’ятати, шанувати й згадувати його в молитвах.
🕯 Світла й вічна пам’ять Герою.
