СТЕЦЬ Мирослав Олексійович 21/07/1974-04/03/2023
Стець Мирослав Олексійович
21.07.1974 – 04.03.2023
Стець Мирослав Олексійович народився 21 липня 1974 року в селі Золотники Теребовлянського району Тернопільської області. Раннє дитинство пройшло в селі Зарваниця, звідки родом його батьки.
Згодом сім’я переїхала до Львова. Мирослав навчався у Львівській середній загальноосвітній школі № 44 імені Тараса Григоровича Шевченка. Після закінчення школи він здобув фах у Львівському фаховому коледжі Львівського національного університету природокористування за напрямком «Геодезія». У 2021 році закінчив Національний університет «Львівська політехніка», отримавши спеціальність «Геодезія та землеустрій». Протягом 2021–2022 років навчався в Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського.
Батьки ще з дитинства прищепили Мирославу любов до музики. Батько грав на баяні, а мама викладала вокал. Мирослав мав гарний голос, співав у шкільному хорі та у «Дударику».
Його дідусь служив в УПА і був розстріляний. Бабуся, щоб уберегти сина від виселення в Сибір, була змушена дати йому своє прізвище. Мирослав завжди пишався дідусем і казав, що теж буде воювати. Протягом 1994–1996 років проходив військову службу в Криму.
8 січня 1998 року у Львові, на вулиці Олени Степанівни, він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Галиною. Це було кохання з першого погляду. Він часто згадував їхню першу зустріч і щасливі моменти разом. Рівно через вісім місяців, 8 серпня 1998 року, вони одружилися. Цифра «8» стала символом їхнього кохання. Через рік у них народилася донька Олена (названо символічно, на честь вулиці їхньої першої зустрічі), а у 2001 році народився син Любомир. Сім’я проживала в селі Зимна Вода.
Мирослав дуже любив дітей. Він прищеплював їм любов до природи, до Карпат, до рідного краю та до активного відпочинку. Часто родина їздила в Карпати, ходила по гриби. Мирослав мріяв поїхати усім разом за кордон і навіть зробив закордонний паспорт, але мрія так і не здійснилася. Він також приділяв велику увагу навчанню дітей, вважав, що освіта є надзвичайно важливою.
Мирослав був надзвичайно товариським, мав багато друзів і завжди цінував їхню дружбу. Коли комусь була потрібна допомога, він завжди знаходив можливість допомогти. Любив жартувати, мав веселу вдачу, був доброю та турботливою людиною. Ніколи не боявся вчитися чомусь новому, експериментував з різними заняттями та професіями. Йому все було цікаво: він любив працювати на землі та цікавився будівництвом, працював у житлово-експлуатаційній конторі.
Щойно почалася війна, говорив: «Це моя земля, і я буду за неї воювати!» У 2015–2016 роках брав участь в АТО, воював у складі 23-ї окремої бригади охорони громадського порядку «Хортиця». Під час повномасштабної війни служив командиром роти вогневої підтримки 125-ї окремої бригади територіальної оборони, мав псевдо «Мирон». Був снайпером і навчав інших воїнів. Перед виходом на позиції сам йшов у розвідку, прокладаючи шлях своїм побратимам.
Захисник Мирослав Стець загинув 4 березня 2023 року внаслідок ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання в місті Бахмут Донецької області. Йому було 48 років. Поховали Героя на Полі почесних поховань Личаківського цвинтаря, на Марсовому Полі. Він поповнив ряди небесного війська й назавжди залишиться в пам’яті рідних, колег, друзів, бойових побратимів, усіх, хто його знав і шанував.
За свою службу Мирослав Олексійович Стець мав нагрудний знак «Ветеран війни». Посмертно його нагородили орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня та присвоїли звання лейтенанта.
Побратими згадують Мирона як турботливого й відповідального. Навіть за п’ять годин до своєї смерті, коли він був дуже хворий, він дбав про хлопців і прагнув їх врятувати. «Дякую за честь служити з тобою!» – написав побратим Мар’ян Віонцек.
У 2024 році народився онук Давид, який дуже схожий на дідуся Мирослава. Хоч він ніколи не побачить дідуся, завжди пишатиметься ним – Героєм, який віддав життя за Україну.
Кредо Мирона було: «Треба пам’ятати ім’я кожного героя, бо вони заслужили шану!» Тож шануймо пам’ять Героя Мирослава Стеця! Наш святий обов’язок – пам’ятати, шанувати та згадувати його в молитвах.
🕯 Світла й вічна пам’ять Герою.
