БОЙКО Андрій Ігорович 31/03/1984-14/05/2023
АНДРІЙ ІГОРОВИЧ БОЙКО
31.03.1984–14.05.2023
Андрій народився у Львові. У 1999 р. закінчив Скнилівську школу, у 2009-му – Львівський поліграфічний технікум. 2010 року одружився, виховував сина Назара. Спочатку працював у комп’ютерному клубі, згодом – у будівельній сфері.
Був спокійним, доброзичливим, працьовитим, товариським, щирим, відповідальним. Любив ходити з бабусею до церкви, вивчив усю Службу Божу напам’ять, навіть влаштовував удома свої «відправи», кажучи, що, як виросте, буде священником.
Займався карате. Любив тварин, завжди підгодовував вуличних котиків. Бувало, навіть у холодному окопі ділився зернятками з мишками…
«Усі потерпають від війни – і люди, і звірята, і земля…» – казав.
Ніколи не служив в армії, але коли прийшла йому повістка – без вагань пішов захищати Батьківщину. За кілька днів до початку повномасштабного вторгнення Росії помер батько Андрія. Мама-вдова з болем у серці провела єдиного сина на війну.
«Ми всі в родині дуже переживали за нього, плакали… – каже двоюрідна Андрієва сестра Наталя, – а він нас підбадьорював: “Не плачте! Я йду воювати за всіх нас, а не вмирати”».
Спочатку навіть не зізнавався мамі, що перебуває на фронті. Казав, що на навчанні на Львівщині.
«Було дуже погано його чути, я допитувалася, чому такий поганий зв’язок. Андрій відповідав, що на полігоні не завжди ловить сигнал… Не хотів, щоб я хвилювалася», – згадує мати п. Надія Бойко.
Аж за кілька днів до загибелі зізнався, що на Донеччині, в Часовому Яру, де тоді точилися жорстокі бої.
Андрій Бойко загинув 14 травня 2023 року під час артобстрілу. Його тіло не відразу вдалося забрати з поля бою, але побратими доклали всіх зусиль, щоб герой зміг повернутися на щиті додому.
«Повсякчас молюся за побратимів сина, за всіх українських воїнів», – каже мама.
У 2024 році Андрій Бойко, боєць 420-го окремого стрілецького батальйону ЗСУ, був посмертно нагороджений орденом «За мужність» та Комбатантським хрестом.
А для мами тепер розрадою є сни, у яких до неї приходить син Андрій. Сниться їй у військовій формі. Тепер він – у доблесному небесному воїнстві.
Наш святий обов’язок – пам’ятати, шанувати та згадувати його в молитвах.
🕯 Світла і вічна пам’ять Герою.
