ШУТЯК Назар Васильович 07/05/1985 -13/06/2024
ШУТЯК НАЗАР ВАСИЛЬОВИЧ
07.05.1985 – 13.06.2024
Назар народився 7 травня 1985 року. Виховувався Назар у християнській національній сім’ї, де було кредо “Бог і Україна”. Веселим і допитливим хлопчиком у 6 років пішов у перший клас Суховільської середньої школи. Навчався гарно і старанно. Брав участь у різних гуртках, а також неодноразово вів літературні вечори, які часто організовувала вчителька української мови та літератури Хрущ О. Ю. Любив багато читати. Багато творів Шевченка знав напам’ять, позаяк декламував їх на різних культурно-патріотичних заходах. Захоплювався читанням творів В. Стуса, Г. Сковороди. Також Назара цікавила релігійна тематика, тому прочитав усі твори М. Любачівського. Після закінчення сьомого класу Суховільської СШ вступив на навчання до Новояворівського правничо-гуманітарного ліцею, який закінчив на відмінно.
Продовжив навчання Назар у Львівській політехніці на відділенні транспортних технологій. Після закінчення цього університету вступив на навчання в Інститут внутрішніх справ на юридичний факультет. Працював інспектором ДПС. Під час проведення футбольного чемпіонату “Євро-2012” був відповідальним за міжнародний сектор транспортного регулювання Львівської області, оскільки спілкувався багатьма мовами (українською, англійською, німецькою, російською і трохи розмовною французькою).
У 2013 році, коли розпочалася Революція Гідності, звільнився з лав міліції і поїхав у Київ на Майдан, де відстоював інтереси українців на право жити вільно і гідно. У час захоплення Росією українських земель Назар добровольцем пішов на війну. Воював у Кримському, Тошківці, брав участь у боях за Артемівськ, Авдіївку. Назар був нагороджений хрестом “За мужність і відвагу”, медалями “За відвагу”.
У 2016 році демобілізувався. Після цього працював заступником керівника облавтодору у Львівській області. Через те, що в атовця було загострене почуття справедливості, не зміг працювати в даному підрозділі, бачачи брехню і корупцію. Назар звільнився і створив власне столярне підприємство, де прийшли працювати його побратими, які радо підтримали його ініціативу.
24 лютого 2022 року зранку Назар приїхав до батьків зі словами: “Мамо, тато, почалася війна, і я їду на фронт”. Він попрощався з дружиною Мартою і сином Данилом, батьками, братом Романом і його родиною, батьками дружини, і тоді поїхав у військкомат. Спочатку був командиром роти розвідки 80-ї десантно-штурмової бригади, яка гнала ворога з Миколаївської та Херсонської областей. Згодом Назара перевели у підрозділ Сил спеціального призначення, але потім він знову повернувся на передовий фронт у складі батальйону “Олфорд”, де став командиром розвідки батальйону. Там, у Дружківці, Назар створив навчальний центр підготовки бійців, разом з якими боронив Кліщіївку, Бахмут, Часів Яр, Соледар, Курахове. Саме там він і захворів…
Назар був мужнім, ніколи не ховався від обставин війни, а з мужністю ніс тягар військового штурмовика. Побратими називали його “Відьмак”, бо він завжди ставав сам і говорив: “Хто зі мною йде, щоб забрати побратимів із поля бою”. Назар ніколи не залишав своїх, завжди вмів подбати про все необхідне для батальйону, оскільки в тилу мав багато друзів і родину, які допомагали фронту й відгукувалися на всі потреби.
Назар любив Бога і людей. Із шести років прислуговував у церкві св. Івана Богослова в селі Суховолі. Багато спільного мав із рідним братом Романом, який також пішов на фронт у перші дні війни і був офіцером Національної гвардії України. Зустрілися брати на дорогах війни у Краматорську, де раділи, що можуть обійняти один одного, мали розмову про рідних, сім’ю, перемогу України.
У Назара залишилися любляча дружина Марта та син Данило, якого він дуже любив і навчав як батько: разом садили сад, грали у футбол, їздили на риболовлю, гралися з улюбленим собакою Арчі. Назар мріяв про вільну і незалежну Україну, де його син Данило буде щасливий і житиме як вільна людина. Назар був дуже хорошим сином, яким гордилися батьки — тато Василь і мама Галина. Великим авторитетом для Назара був дідусь Михайло, який у 1951 році був засуджений совєтським режимом до розстрілу, а потім до 25 років тюрми, але зі смертю Сталіна був амністований. Назар був люблячим онуком бабусі Євгенії, від якої навчився багато українських пісень. А також їздив з дідусем, бабусею, братом Романом і двоюрідною сестрою Христею на прощі, які організовував отець-патріот Ростислав Гладяк. Назар дуже любив своїх похресників, рідних, особливо свою двоюрідну сестру Христину, з якою провів дитячі та юнацькі роки. Він дуже цінував вірних друзів, яких у нього було багато і які під час його служби допомагали йому та його побратимам.
Але війна підкосила здоров’я Назара: поранення і контузії, яких було немало, були невиліковні й забрали життя. 13 червня 2024 року у госпіталі в Дніпрі зупинилося серце Героя. Похований Назар у рідному селі Суховолі. Пам’ять про Назара назавжди залишиться у наших серцях.
Наш святий обов’язок — пам’ятати, шанувати та згадувати його в молитвах.
🕯 Світла і вічна пам’ять Герою.
