ДЕСЯТНИК Петро Іванович 20/07/1977 – 20/08/2024
ДЕСЯТНИК ПЕТРО ІВАНОВИЧ
20.07.1977р. – 20.08.2024
Народився 20 липня 1977 року в селі Зимна Вода. Навчався у Ліцеї №1 Зимноводівської с/р. Закінчив 9 класів. Після школи не вступав у вищий навчальний заклад, оскільки займався кінною справою та допомагав батькам по господарству. Був здібною дитиною, швидко вчився від когось будь-якої справи. Відтак навчився робити будівельні роботи ( класти плитку, штукатурити, перекривати дахи будинків) , цим і заробляв на життя. Добрим знайомим , сусідам , родичам допомагав безкоштовно, бо мав дуже добре серце , був простою та щирою людиною, яка вміла допомогти у важку хвилину. Основним місцем праці на деякий час став «Дроздовицький рибгосп», де Петро працював охоронцем. Був відданим своїй роботі , у нього можна було повчитися чесності, справедливості, трудолюбству.
Добрий і дбайливий чоловік, люблячий батько, уважний брат. Він завжди міг захистити свою сім’ю, родину. Цінував Петро справжню чоловічу дружбу. Мав багато друзів. І сам був вірним товаришем».
У 2022 році Петро Десятник – заробітчанин у Польщі. Не хотів туди їхати. Гіркий той хліб, важка заробітчанська праця. Але роботи ніколи не цурався (так, мабуть, батьки привчили), з дитинства працював. Усе заради своєї сім’ї: дружини і чотирьох дітей.
Марія, сестра Петра, згадує: «Брат міг залишитися у Польщі, але де там. Сказав, що не буде ховатися від війни й повертається в Україну. Петро став на захист Батьківщини. Із 21 листопада 2023 року служив у 3-ому прикордонному загоні ім. героя України Євгенія Пікуса , Луганська частина.
Поважав своїх побратимів. На фронті найперше дбав, аби молодші воїни себе берегли. Постійно повторював: «Я старший, уже трохи прожив. А ви, діти, нічого ще не бачили в цьому житті». Намагався завжди «прикрити» їх, своїх хлопців.
За словами доньки Зоряни, Петро Десятник «був чудовою людиною, ніколи нікому не відмовляв в допомозі. Любив жартувати ,був позитивним чоловіком з хорошим серцем.
Тато дуже любив нас, своїх двох донечок і двох синів, а ще дуже сильно любив свого першого внука, якого так і не зміг потримати на руках».
Він так хотів Перемоги. Швидкої Перемоги… Адже тоді здійсниться (на перший погляд банальна) його найзаповітніша мрія – піти з онуком на морозиво.
«А ще, – ділиться спогадами сестра Ольга, – завжди телефонував і казав, що не знає, за що воює – так хочеться тої справедливості. Воював, щоб ми спали спокійно, щоб діти й онуки жили у щасливій, мирній Україні, без звуків сирен…»
За свою відданість українському народу нагороджений посмертною відзнакою. Також 01.10.2024 р. було відкриття меморіальної дошки у м.Городок. 12 жовтня у селі Дроздовичі відбудеться відкриття Алеї Героїв. Він так хотів Перемоги. Швидкої Перемоги… Адже тоді здійсниться (на перший погляд банальна) його найзаповітніша мрія – піти з онуком на морозиво.
«А ще, – ділиться спогадами сестра Ольга, – завжди телефонував і казав, що не знає, за що воює – так хочеться тої справедливості. Воював, щоб ми спали спокійно, щоб діти й онуки жили у щасливій, мирній Україні, без звуків сирен…»
Надзвичайно працьовитий, справедливий, відкритий, життєрадісний, гостинний… Таким запам’ятався Петро усім тим, хто його знав.
2022 рік… Польща… Петро Десятник – заробітчанин. Не хотів туди їхати, ой як не хотів. Гіркий той хліб, важка заробітчанська праця. А чи звикати йому? Роботи ніколи не цурався (так, мабуть, батьки привчили), з дитинства працював. Та й тепер впорається. Усе заради своєї сім’ї: дружини і 4 дітей (2 доньок і 2 синів).
16 серпня 2024 року потрапив під обстріл, отримав травму голови, а 20 серпня помер у районі н.п. Білогорівка Луганської області.
Добрий і дбайливий чоловік, люблячий батько, уважний брат. Він завжди міг захистити свою сім’ю, родину.
Цінував Петро справжню чоловічу дружбу. Мав багато друзів. І сам був вірним товаришем.’’
Поважав своїх побратимів. На фронті в першу чергу дбав, аби молодші воїни себе берегли. Постійно повторював:’’Я старший, уже трохи прожив. А ви, діти, нічого ще не бачили в цьому житті.’’ Намагався завжди ‘’прикрити’’ їх, своїх хлопців.
Він так хотів ПЕРЕМОГИ!!! Швидкої ПЕРЕМОГИ!!! Адже тоді здійсниться (на перший погляд банальна) його найзаповітніша мрія: піти з онуком на … морозиво…
Надзвичайно працьовитий, справедливий, відкритий, життєрадісний, гостинний… Таким запам’ятався Петро усім тим, хто його знав.
Похований Петро Десятник у с. Дроздовичі Городоцького р-ну, де мешкав із сім’єю.
