СТУДЕННИЙ АНДРІЙ ПЕТРОВИЧ 10/12/1982-23/10/2022
АНДРІЙ ПЕТРОВИЧ СТУДЕННИЙ
10.12.1982 — 23.10.2023
Андрій народився й зростав у Скнилові. З раннього дитинства був допитливим, жвавим хлопцем. У батьків і досі зберігаються шкільні грамоти зі Скнилівської школи — за успіхи в навчанні, за наполегливість, за старанність. А в родинному архіві — посвідчення волонтера зі зустрічі Папи Івана Павла ІІ з українською молоддю у Львові. Андрій змалку горнувся до Церкви, належав до Вівтарної дружини. Як і кожен хлопець, умів і пожартувати, і побешкетувати, і в силі помірятися зі старшим братом Русланом.
«Якось чую галас, крик — вже б’ються між собою. Забігаю до хати, беруся розбороняти, а вони кажуть, що це їхня остання бійка, бо почули, що брати Клички у дитинстві пообіцяли мамі більше не битися, щоб її не засмучувати», — згадує мама, пані Анна Студенна.
Вона ж розповідає, як одного разу випадково дізналася про «таємну» Андрієву спортзалю на горищі. Родині привезли мішок борошна й мішок цукру, і мама чекала підмоги, щоб усе занести нагору. А тим часом Андрій усе швиденько переніс сам. «Для того і тренуюся!» — усміхнувшись, пояснив він.
Любив читати, добре грав у шахи. Знав усіх собак на своїй вулиці Козацькій, розмовляв із ними, тренував свого песика. Шлях зі школи додому щоразу обирав інший. «Хочу вивчити своє село», — говорив. Його цікавило все: чому Скнилів має саме таку назву, яка його історія, що криється за знайомими вулицями.
Після школи вступив до Львівського екологічного технікуму, згодом пішов служити до війська — у десантно-штурмові війська.
Повернувшись із армії, одружився. З дружиною Мар’яною їх поєднувало ніжне, глибоке й віддане кохання. Народилася донечка Анна-Вікторія — Вікторія на честь перемоги Помаранчевої революції, в якій Андрій брав активну участь. Згодом у сім’ї з’явилася друга донечка — Андріана.
А далі була Революція Гідності та служба в зоні АТО.
Повернувшись додому, Андрій працював далекобійником, будував для родини хату. Умів робити своїми руками буквально все. Попри роботу, жив активним громадським життям, багато читав — особливо історичні книжки, від яких не відривався.
Повномасштабне вторгнення росії застало його за кордоном. Фірма, де він працював, пропонувала безкоштовне житло в Польщі для нього і сім’ї. Та Андрій вирішив повернутися до України. Він не міг стояти осторонь, коли Батьківщина була в небезпеці.
Пішов добровольцем на фронт. Спершу служив інструктором, а згодом сам попросився на передову. Сім’я дізналася про це лише тоді, коли документ про його переведення вже був підписаний.
Побратими високо цінували Андрія — за відвагу, витримку, професіоналізм, готовність допомогти будь-якої миті. Коли сержант Андрій Студенний загинув 23 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання, для них це стало невимовно тяжкою втратою. Для своїх воїнів він був як батько — той, кого втрачають раз і назавжди, залишаючись сиротами.
«Для нас із мамою тато теж був найміцнішою опорою в житті, — каже донька Аня. — Ми були за ним, як за стіною. Нам так бракує його. Але ми знаємо: як людина честі й гідності, він не міг спокійно жити за кордоном, коли в Україні триває війна. Без вагань пішов туди, де найважче, віддав те, що найцінніше, — своє життя».
За відвагу й мужність Андрій Студенний посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Брат Руслан продовжує на фронті справу брата-Героя.
Двоє колись бешкетних скнилівських хлопців виросли й стали воїнами, які без вагань стали на захист Вітчизни.
Доземний уклін і глибока шана.
Наш святий обов’язок - пам’ятати, шанувати та згадувати його в молитвах.
Світла і вічна пам’ять Герою.
