ШИНЯЄВ Микола Васильович 13/05/1992-05/08/2025
ШИНЯЄВ МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ
13.05.1992р. – 05.08.2025
Шиняєв Микола Васильович народився 13 травня 1992 року, в м. Добромиль, Старосамбірський район, Львівська область, за паспортом місце проживання - с. Холодновідка. Народився в багатодітній сім’ї Шиняєвих (5 дітей) Василя і Ярослави. Був третьою дитиною, але для своїх 2-х старших сестер і 2-х молодших братів був авторитетом. У дитинстві проживав з мамою Ярославою, батьком Василем, сестрами Любою та Галиною у Добромилі, пізніше – у с. Водяне (с. Холодновідка , с. Лапаївка), де згодом народилися молодші брати Юрій та Олексій.
У 1995 році відвідував Лапаївський дитячий садок «Світлячок», у 1998 році пішов до Зимноводівської середньої школи №1, де дуже добре навчався. З 2003 року навчався у Лапаївській ЗОШ І–ІІІ ст. ім. Г. М. Кірпи, яку закінчив у 2009 році. Був здібним, активним учнем, займався спортом (легка атлетика, футбол, волейбол, баскетбол, теніс, шахи), художньою творчістю, музикою, брав участь у концертах, театральних виставах, художніх гуртках.
Паралельно навчався в Оброшинській музичній школі по класу баяна, сопілки, труби та піаніно, здобув похвальні грамоти, мав абсолютний слух. Співав у хорі «Цвіркун», у якому був головним солістом. Викладачі відзначали Його талант і працелюбність.
У 2009 році вступив на біологічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка (спеціальність – екологія).
У 2010 році був призваний на строкову військову службу до військової частини А3814 (12-й інженерний полк, м. Новоград-Волинський, Житомирська обл.) за спеціальністю водій-електрик.
- Після служби через складні матеріальні обставини разом із батьком виїжджав на заробітки за кордон. Працював різноробочим, будівельником, електриком, водієм, допомагав відновлювати родинне житло.
- У мирному житті відомий серед односельців як «Майстер» – умів ремонтувати будь-що: від техніки до будівельних робіт. Любив природу, тварин, риболовлю, збирання грибів та ягід, подорожі. Був активним учасником церковного хору та життям громади і не тільки…
Був дуже працьовитим, безвідмовним, талановитим, добрим, чуйним, порядним, чим міг, тим всім, хто звертався – допомагав; відповідальний, чесний, щирий, сміливий, рішучий, дисциплінований, креативний, життєрадісний. Був гордістю сім’ї. Піклувався про своїх молодших братів Юрія і Олексія, пенсіонерів батьків, а також про свою маленьку донечку-похресницю Зорянку. Завжди першим приходив на допомогу, ніколи не залишав у біді своїх рідних, близьких, товаришів чи друзів. Усі відгукувалися лише хорошими словами про нього. Мав прізвисько «Живчик». Жодного дня вдома не сидів без роботи. Його всі поважали та любили.
10 травня 2025 року мобілізований до лав Збройних Сил України. Проходив навчання у Верблянах (Яворівський район) та в Старичах (Львівщина). Згодом відправлений у Святогірськ, Костянтинівку та Дружківку для бойової підготовки за спеціальністю мінометник.
Служив у 49-му окремому штурмовому батальйоні «Карпатська Січ».
З серпня 2025 року перебував на передових позиціях .
5 серпня 2025 року, під час виконання бойового завдання в селі Диліївка, Краматорського району, Донецької області загинув під час ворожого нічного обстрілу, отримавши численні поранення та опіки, які не суміжні були з життям. Похований у селі Лапаївка, Львівська область, Лапаївський цвинтар.
Вважали Миколу щирим, добрим і працьовитим хлопцем, готовим допомогти кожному. Побратими згадують його як надійного воїна й талановитого музиканта, який навіть на фронті підтримував бойовий дух піснею та гумором. Для рідних він був гордістю, опорою сім’ї, турботливим сином, братом і найкращим хресним татом для племінниці Зорянки.
Спогад – посвята для сина від рідної мами Ярослави
Посвята герою, сину, другу, брату і хресному тату…
Колюню-Коля – сину милий,
Великий жаль, що Ти в могилі.
Бракує Тебе всюди в хаті…
Та вічно будем пам'ятати:
Твою усмішку, турботу, пісню, любов, тепло…
Бо їх багато тут було.
Нелегко тебе я годувала
І не одну нічку недоспала...
Раділа успіхам в навчанні,
Допомагала у завданнях.
Підтримувала як уміла
і мріяла, а то й терпіла…
Ти всіх любив, кохав, чекав, допомагав.
Про нас Ти всіх щиренько дбав!!!
Хотів Ти щастя, миру і добра,
Увага повна від тебе була.
Сусідам й людям незнайомим -
Всім дарував ти тепле слово.
Родина, друзі, молодь, діти...
Завжди був час ними радіти.
Любив Ти Бога, труд, життя,
Та все пішло у майбуття.
Іноді, було останнє мав,
щиро ділився-віддавав.
Щоби добро Його всі пам'ятали…
Пораду мудро Ти завжди давав
Й гостинно в хату всіх приймав.
І вислухав, і пригощав,
як треба було, то розраду дав,
Образу в серці довго не тримав.
Й з усіх-усюд настановляв,
підказував, допомагав.
Здобутків Ти безмеж лишив,
Які із татом та братами тут зробив.
Пошана, пам'ять , праця і турбота-
Життєва то була Твоя Голгота.
Та була часто ще й скорбота…
І щогодини й щохвилини
Долав Ти працю ту щоднини...
Спочить не знав.. І неупинно,
Проходив час Твій невловимо.
Бо все хотів Ти поробити:
Все встигнути-придбати-захистити.
Умів Ти завжди мудро підійти до всього.
Але тепер Ти разом з Богом!!!
У наших серцях Ти будеш вічно жити
За Тобою, Синочку-Колюню,
ми ще довго будемо тужити.
Вічна Тобі пам'ять!!! Легкої душі!
Прощавай вже навіки! Помолимось всі!
Буду очікувати зустрічі з Тобою,
мій дорогий, милий, любий сину,
і все чекати, чекати, чекати,
виглядати із доріг, де би Ти не був…
Вічна Тобі пам'ять мій Герою-Сину,
нехай наша Українська- Лапаївська земелька
буде тобі легеньким лебединим пухом…
Миколо! Миколко! Миколайку!
Пробач за біль, вибач за рани!!!
Прости за докори, сварки, сльози своєї Мами!!!
Пробач за гнів, пробач за муку!!!
Пробач ,мій сину, за розлуку!!!...
Ще довго прожити
На думці було.
Може прожив би –
Та Сонце зайшло…
Спогад рідної старшої сестри Люби:
«Мій братішка», завжди так називала свого молодшого братика Колю. Згадую його з особливою ніжністю. Братішка був тим, хто завжди знаходив час вислухати, підтримати, дати пораду. Сумую за ним щодня, але водночас я вдячна Богові, що мала такого брата. Він був справжньою опорою для сім’ї.
Коля ніколи не боявся труднощів, казав "все буде добре". Був чесним та відкритим. Сьогодні згадую, як ми всі разом відзначали церковні свята чи дні народження: весело, голосно і з нашими родинними традиціями. Тепер ці традиції я зберігатиму для себе, щоб пам’ять про братішку ніколи не згасала.
Він був тією людиною, яка завжди знала, як підбадьорити та надихнути. Вірив у мене, підтримував у складні моменти мого життя, чого у свою чергу я не завжди робила. Людина щира серцем, обдарована різними талантами та з великим серцем. Завжди усміхнений, життєрадісний, ніколи не жалівся на життя. Його енергія, сила та жага до життя залишаться в моїй пам’яті назавжди...Він завжди був і залишиться моїм захисником, моїм союзником, моїм другом.
Люблю його дуже й завжди буду згадувати з теплом та ніжністю...Дуже його бракує...
Дякую тобі за все, братішка! Дякую, що ти був у моєму житті! Ти завжди будеш зі мною в серці! Нехай твоя душа відчуває мою любов і пам’ять про тебе!
Світла й спокою Тобі, братішка!
Люблю й завжди пам’ятаю!
Спогад рідної сестри Галини:
Ох, братику мій рідненький, мій дорогенький, моя опора, мій кумасик...Ще досі не можу і не хочу розуміти, що тебе більше не побачу, не почую...Ми ж були завжди разом, завжди опікувались один одним... І скільки всього пережили... Навіть не віриться, що це було з нами... Пам'ятаю, як в дитинстві приїхали до бабусі Марусі на канікули, і щось були нечемні ( бо все нас цікавило, все хотіли обізнати, особливо домашніх тваринок - нагодувати, приласкати, погосподарювати), а вуйко Степан, щоб нас трохи налякати, то почав говорити, що тебе на ланцюг до ліжка зав'яже...( А ми ж були малі, нерозумні).. як ми доті налякались за тебе з Любою, як ми тоді плакали...Ледве нас тоді заспокоїли дідусь з бабусею...Після того випадку вуйко мав вже на нас управу. Зате наші футбольні й волейбольні турніри через браму було чути з Гучка на пів Добромиля. Тоді збігалися всі наші друзі, сусідські діти, і виходила серйозна гра : хто проти кого. Ми завжди були разом, бо знали вже, як планувати тактику перемоги, бо ж вуйко Стьопа як суддя все "розрулить"...А як вчилися вперше доїти козу чи їздити на возі й керувати нашими кіньми...Ото ми були класні фірмани!!! Пам'ятаю, як вуйко Стьопа нас вчив запрягати коня, які то були для нас цікаві науки... Як ми тоді тішилися, що знаємо таке серйозне ремесло...Любили разом по гриби ходити, ягоди-чорниці ( борівки) збирати. А тоді всякий урожай : і малину на городі ( з тою кропивою постійно пеклися, билися),і жуки визбирувати, і яблук (паперівок), груш назбирати, які попадали, кращі з'їли, а решта нашим козам, і Зосьці кобилі, і Каштану коневі...А як мучилися зі сіном, як ми тими граблями товкли до землі...Бабця постійно сварила нас, щоб легше перевертали, бо без грабель лишиться...А коли дитячі табори до монастиря приїжджали , ото було для нас щось дуже грандіозне. З дитинства ми разом виступали: я на бандурі й разом з тобою дуетом співали, або ти на баяні, а я на акордеоні, і Люба на бандурі, а іноді і тріо з сестричкою Любою на важливих концертах… Питалися завжди в нас, як ми ті "ящики" тягнем . А ми були горді, бо ніхто таких інструментів не мав і не грав, як ми. Нас тоді дуже поважали. А як цікаво було йти на замок Гербурта по прямій через увесь ліс на гору лізти. Які то були переможні в нас почуття. Так і залишились наші "підписи" на дереві біля тих руїн. Так скоро час летів...А ще згадую, як ти дуже хотів братика, бо все між дівчатами гуляв разом зі мною і Любою). Так і дочекався Юру, якого забавляв, оберігав, і ходив пізніше вже між хлопцями разом з ним, коли підріс. А ще як на телебаченні у Львові нас знімали, як то важко було добиратись по тих маршрутках, дорогах з тими інструментами. Але наш дует з піснею "Ой дівчино, шумить гай" всі тоді запам'ятали .То було для нас, як побачити хмарочос-щось дуже дивовижне і недосяжне для кожного. Було цікаве життя...Згадую мої перші виступи на більших сценах, як ти за мене переживав, як хотів, щоб я була найкраща, як разом вибирали мій образ, як ти підказував мені, що краще вдягнути. Ще пам’ятаю, як я, Люба, Юра, Лесик, коли ти грав у футбол чи в Лапаївці чи в Добромилі , як ми вболівали за Тебе. Мало зв’язки не позривали, бо знали, що ти й твоя команда - найкращі…А як ти переживав за Олексія, завжди ним опікувався – своїм маленьким найулюбленішим братиком. Як хотів, щоб у нього було все найкраще, щоб він побачив усе цікаве. А моє весілля, хрестини Зорянки - все разом....а зараз...навіть не знаю, як тепер бути-ні тебе, ні чоловіка Андрія. Як ви з ним любили поговорити, посперечатися, прикрити один одного ( якщо натворили справ)… Бракує дуже вас.. А особливо, напевно, Зорянці. Ніхто тепер з нею не пограє на сопілці, не заведе в музичну школу, не повчить англійські слова, не покопає разом м'яча футбольного...Братику, ти не думав про себе. До останнього тільки й казав, що " в тебе все добре, то ви бережіться..." І замовк назавжди...Вірю, що ти є ще в хаті, зараз зайдеш і скажеш до мене: " Ну що там , брате?" А я відповім: " Все добре, сестро». З усмішкою підколювали один одного, мірялися силами, хто кого перетягне. Любимо тебе, не забудемо ніколи, братику мій найкращих, хресний найдивовижніший...
Спогад рідного наймолодшого брата Олексія (Лесика):
Коля був для мене не просто братом — він мені був як батько, коли тато їздив на роботу. Ми працювали разом, грали в футбол, він бавив мене, виховував, навчав гри на сопілці, а по святах грав на баяні, ходив зі мною колядувати, посівати і давав різні добрі поради. Завжди готовий допомогти, завжди підтримував і знаходив потрібні слова, щоб підбадьорити.
Він був майстром на всі руки, талановитим і розумним. Любив співати й мав ідеальний слух. При можливості завжди купував мені щось солодке. Ми з ним і братом Юрієм ходили на футбол, в аквапарк, у парк розваг, по гриби, на гору, відвідували замки… Навіть разом збирали будматеріали для гойдалки, яку так і не зробили.
Коля не соромився мене перед друзями чи колегами. Він був добрим, веселим, умів пожартувати й підняти настрій. І навіть у важкі моменти він приходив до мене і казав, як сильно мене любить і що готовий зробити все заради мене.
Коля був особливим. І таким він назавжди залишиться в моїй пам’яті — добрим, щирим, сильним, готовим прийти на допомогу будь-кому.
Спогади родини Марущак-Хоми:
Наш троюрідний брат Коля залишив у наших серцях багато теплих спогадів. Він був чудовою людиною, простий, справжній, наповнений добром. Любив приїжджати до бабусь Марусі і Ганни, зустрічатися з братами і сестрами, племінниками, друзями й грати в лісі чи на стадіоні у футбол в Добромилі. Не меншою любов’ю Коля горів до лісу й грибів. Часто на канікулах у бабусі вирушав у походи з кошиком у руках. Часто брав із собою когось за компанію (друзів, сестер, братів). Чудовий був час- єднання з природою та близькими.
Коля мав добре серце. Він завжди знаходив час і сили, щоб допомогти місцевим літнім людям. Чи то дрібний ремонт, чи робота на городі…Він робив це безкорисливо, щиро й з великим теплом. Особливо він дбав про те, щоб полегшити їхнє життя: майстрував власноруч зручні меблі, підлаштовані під потреби старших людей, з увагою до кожної деталі. Його золоті руки творили комфорт, а душа тепло. За що ми йому дуже вдячні.
Коля залишив по собі не лише справи, а й великий приклад людяності, турботи, любові до ближніх. І поки ми пам’ятаємо про нього - він живе між нами. Велика йому подяка. Він завжди в наших молитвах. Нестерпно усвідомлювати, що наш Коля більше ніколи не завітає до нас у гості, не втішить своєю посмішкою.
Вічна, світла пам’ять Тобі, наш Герою!
Спогад сусідів Мацько-Їжик з Добромиля :
Останніми роками ми часто чуємо страшні та болючі новини: про смерть наших хлопців на війні. Хлопців, які ціною свого життя боронять усіх нас, наші землі, нашу волю, наше майбутнє.
Не менш болючою і сумною була звістка про загибель Миколи Шиняєва, нашого сусіда. Дуже шкода, що такі, як він, уже не з нами. Знала Колю ще малим хлопцем, бо були майже однолітками. Він часто приїжджав до своєї бабусі, а ми були сусідами. Він був добрий, відкритий, щирий, душа компанії, вмів забавляти своїм співом та грою на баяні. При потребі, у допомозі ніколи не відмовив, був майстер на всі руки. Навіть коли занедужала його бабуся і була прикута до ліжка, то Микола її доглядав більше пів року. Він самотужки варив для неї їжу, годував, мив, переодягав, купляв продукти, лікарства. У будинку завжди було чисто та прибрано. Попри те ще й давав раду по господарству: заготовляв дрова й садив грядки. Згадує пані Марія Плетеницька: " Коля завжди був привітний, здалека до кожного вітався". У сусіда пана Василя Данька був кінь, так коли було потрібно, він і йому допомагав поганяти». Каже пан Василь: "Його два рази просити не треба було".. .Жив Микола за принципом " живу бідно, але гідно ".
Щиро дякуємо батькам, що виховали таку людину, і співчуваємо всій сім'ї, бо це велика втрата. Микола завжди залишиться в нашій пам'яті. Слава Україні - Героям Слава!
Спогад музичного керівника дитячого хору «Цвіркун» Зимноводівської школи мистецтв Кузяк Ірини Іванівни, яка побачила талант і світлу душу Миколи..:
«Невгамовний біль і велика втрата... Обірвалося життя молодої людини, яка боронила свою землю, свій рідний край від несамовитого лютого нападника. Цей героїчний вчинок твій, Миколко, - бути в строю і захищати, свідчить про велику любов і відданість нашій знедоленій Україні. Ти заслуговуєш на велику шану, бо ти - ГЕРОЙ!
А перед моїми очима спогади з твого дитинства, коли я раділа, що маю у своєму хлопчачому хорі тебе, соліста, з чистеньким дзвінким голосочком, який неодноразово на різних виступах і конкурсах заворожував слухачів.
Ти дуже любив українську пісню. Заслуховувався нею сам і радо дарував її слухачам.
Ворожа куля обірвала твоє земне життя...Але, Миколко, перед тобою - НЕБО. Для тебе, ГЕРОЯ, воно відкриває ворота, а за ними - небесні хори, які радо зустрінуть свого співака, закоханого у пісню.
Нехай світлими будуть небеса для тебе, Миколко, а пам'ять нехай буде вічною навіки віків!
Дуже сумую та співчуваю сім'ї та родині.»
... Цей день про трагічну звістку загибелі Миколи Шиняєва грудою скорботи уп'явся в душу і залишив по собі глибокий слід надовго...
У пам'яті зринають спогади тих літ, коли у моєму хорі хлопчаків під назвою " Цвіркун". Серед інших хлоп'ят навчався і Миколка. Кожен, хто долучався до колективу, проходив певне прослуховування, бо не всіх Господь при народженні нагороджував талантом до співу, а це-чути інтонацію, запам'ятовувати мелодію і вміти її чистенько повторити. Під час такого ознайомлення з кожним " кандидатом" у хоровий колектив у мене, як керівника, були різні відчуття: як захоплення, так і розчарування. Та коли попадався учень, який був наділений Божим даром, ( а їх було не так багато) то я почувалася щасливою.
І Миколка був саме серед таких. У процесі роботи з хором я відчувала неабияку симпатію до цієї дитини, бо він жодного разу не порушив дисципліни. Йому не потрібно було звертати увагу й повчати, як себе поводити. Він настільки серйозно усвідомлював, що прийшов у колектив вчитися співати й бути в ньому потрібним, що я тихо раділа й була йому вдячною. Миколка був наділений чистеньким голосочком, а його природня скромність і довірливий щирий погляд розумних очей, що пристально дивилися на мене, одразу запали в душу. Він дуже любив українську пісню, заслуховувався нею сам і дарував її усім, хто його слухав, бо часто виходив перед хором на сцену, будучи солістом.
"Цвіркун" багато концертував. Його постійно зустрічали й відпроваджували зі сцени на концертах і конкурсах під акомпанемент бурхливих оплесків.
Пригадуються закулісні моменти, коли хор очікував свого виходу на сцену: у цьому гурті " непосид" все працювало на те, щоб добре позбутися зайвої енергії, яка бушувала й була невгамовною. У русі були й кулаки, і лікті, і все тіло...
Це зараз з усмішкою можна згадувати ті фрагменти, але тоді було невесело, зате цікаво. Однак не всі себе так поводили, були й хлопці врівноважені, серйозні, відповідальні. Вони не брали участі у штовханині перед виходом на сцену, а лише з подивом спостерігали за дійством, яке бушувало.
Так, я добре пам'ятаю їхні оченята…Саме Миколка належав до тієї групи хлопчаків. Він розумів, що кожен хорист повинен нести відповідальність за вихід на сцену, зосередитися, не підводити колектив своєю дезорганізованістю та не спричинити хвилювання керівнику.
Це були часи, коли " Цвіркун" користувався неабиякою симпатією. А Миколчине соло звучало впевнено і переконливо.
Та роки, немов птахи, летіли...
У січні 2024 року в нашому Зимноводівському ліцеї № 1 відбулася презентація моєї збірки " П'ять витоків з одного джерела". На сцені виступав кожен з п'яти колективів, з якими я працювала. До цього дійства ми готувалися. Першими на сцену виходив хор "Цвіркун". Уявіть собі дорослих 30-ти, 40-ка - річних красивих мужчин,які під бурхливі оплески виходять на сцену, щоб заспівати колись вивчену в дитинстві пісню " Марш "Цвіркунів""!!! Це був неповторний вечір зустрічі! У центрі хору стояв Микола Шиняєв, підсилюючи спів своїм баритоновим тембром. Такою була наша остання зустріч з Миколою...
Проте я свято вірю, що в час переходу в потойбіччя, небесні ворота відчинилися, і Миколку радо зустріли ангельські хори, щоб запросити його до співу, який звучатиме вічно у Царстві Небеснім.
Спогад викладача Зимноводоівської школи мистецтв по класу баяна Гак Світлани Дмитрівни.
Вже минуло більше 40 днів, як загинув мій учень Микола Шиняєв... Але в спогадах він завжди буде залишатись ввічливим, здібним учнем, який гарно грав на баяні й співав у хорі хлопчиків у нашій музичній школі. Я горда тим, що в мене вчився такий учень - Герой, який захищав нашу Україну. Для мене Миколка завжди буде залишатись живим Героєм.
Спогад викладача Зимводоівської школи мистецтв по класу сопілки Селезньової Людмили.
У цей важкий час низько схиляю голову перед світлою пам'яттю Героя, Миколи Шиняєва, який віддав своє життя за мирне небо над Україною.
Не віриться, що Микола, який був моїм учнем, по класу сопілки Оброшинської ДМШ, більше не прийде в музичну школу, і щиро не посміхнеться, і не спитає: "Як ви?".. Талановитий, наполегливий, відповідальний, доброзичливий, цілеспрямований, щирий..- це про Миколу Шиняєва. Під час навчання в музичній школі завжди брав участь у всіх концертах, його результати в навчанні завжди були тільки на високому виконавському рівні, сопілковий соловейко, так можна сказати про Миколу. Він з відзнакою закінчив музичну школу й був гордістю своєї родини, батьків, які пишались своїм талановитим сином. Пізніше Миколка став наставником для молодшого брата Юри, який також вчився в мене, а також для своєї племінниці Зорянки, яку приводив до мене на уроки в музичну школу та допомагав їй у вивченні нового матеріалу .
Ще зовсім молодим Герой Микола Шиняєв відійшов до небесного легіону. Нехай у серцях кожного світлі спогади стануть символом пам'яті про Миколу Шиняєва та нагадування про величезну ціну - ціну життя молодого Героя за Незалежність України! Вічна пам'ять і слава Герою України!
Спогад побратима Ростика
Коля. З перших днів нашого знайомства Коля показав себе як добрий, вірний побратим, старанний хлопець, надійний друг. Був працелюбним. Коли хтось "морозився" йти в наряд, ми знали, що Коля завжди міг виручити.
Була ситуація, коли ми верталися з нічних навчань. Мені важко було йти через проблеми зі спиною, він йшов усю дорогу зі мною й морально мене підбадьорював. При спілкуванні ця дорога здалася мені дуже легкою та короткою. За що на кінці я йому потиснув руку й подякував.
Коля був товариським та відкритим, завжди підходив до мене із пропозицією: «Ну що, Ростику, йдемо курити?
Я спочатку дивувався: « Ти ж не куриш!»
На що отримував відповідь: « Та нічого, постою за компанію, поговоримо».
Також закарбувалися в пам'яті наші вечірні посиденьки в палатці за нашою колективною вечерею. У нас був так званий власний склад з харчами, які нам передавали родичі. Починалось все з того, що Коля на своєму ліжку розстеляв папери, діставав з-під ліжка ковбасу, хліб, овочі, закрутки і все це починав нарізати. Так би мовити, накривав на стіл. Весело було й смачно... Ще жартома його підколювали: "Лишай різати, бо ти нарізаєш, а ми все з'їдаємо. Тобі ж нічого не залишиться".
Завжди підтримував побратимів. Підбадьорював. Завжди казав, що все буде добре...
Спогад побратима Миколи
Микола Шиняєв. Друг , Побратим , Людина, яка завжди допоможе . Таким його пам'ятатиме весь 2 взвод, у якому ми проходили БЗВП . Привезли нас у Старичі 10 травня, де ми й познайомились. Перші два тижні були у Верблянах , чекали звільнення місця для навчання. Усі ми , різні за віком та місцем проживання , стали друзями буквально відразу. Микола був світлою та безкорисливою людиною. Він завжди старався допомогти всім, незалежно з якого взводу . Пам'ятаю, військовий із першого взводу шкутильгав на полігоні, Микола перший підійшов до нього , запропонував допомогу. Весь курс БЗВП він пройшов з усмішкою , ніколи не цурався ні нарядів , ні іншої роботи. При повітряній тривозі завжди запалить буржуйку в укритті, щоб побратимам було тепло та сухо. Микола був віруючою людиною , завжди старався відвідати проповідь капелана . Тож зараз Він разом з усім Небесним Військом оберігає нас згори.
Замок 2 взводу БЗВП, а нині сапер 31 омбр. Ковтун Микола.
Друже Ти назавжди в наших серцях.
Сумуємо, пам'ятаємо, помстимося.
Спогад виховательки дитячого садку Сидор Оксани Ігорівни.
Біжать хвилини, дні, роки...Змінюється все довкола...А в спогадах оживає дитинство.
Ловлю на собі погляд маленького хлопчика. Спокійно й уважно спостерігають за мною блакитні оченята. Наші погляди зустрілися - і на личку засяяла щира дитяча усмішка. Усе зрозуміло...без слів! Миколка любить бавитися будівельними конструкторами. Акуратно складав кубик на кубик, цеглинку до цеглинки, створюючи цікаві будівлі. Спокійно та наполегливо хлопчик досягав поставленої мети. Миколка мав хист до образотворчого мистецтва. З цікавістю розглядав взірець, підбирав фарби й малював. Оживають малюнки, а хлопченя тихо радіє та усміхається. Звучить музика...Миколка уважно вслухається в ритм, а тоді впевнено повторює мелодію. Хлопчик гарно спілкувався з однолітками. Чемно бавився, нікого не ображав. З радістю ділився іграшками, поспішав на допомогу. У моїй пам'яті Миколка - маленький хлопчик з блакитними очима, сяючою усмішкою і великим добрим серцем. Війна забирає найкращих. Болить...
Спогад першої вчительки, керівника молодших класів Зимноводівського ліцею № 1 Маланчук Руслани Богданівни
Пригадую маленького хлопчика, низького зросту, з круглим обличчям і ясними синіми очима. У тих очах завжди світилася доброта й цікавість до всього.
Миколка залишився в моїй пам'яті світлою й обдарованою дитиною, він дуже добре вчився, як і його старша сестра Люба, в якої я також була класним керівником молодших класів. Його голос звучав щиро і чисто - він любив співати, грати на музичних інструментах. Натхненно декламував вірші, і тим зворушував усіх навколо, так як любив ходити до шкільної бібліотеки і читати.
Він також відзначався математичними здібностями: швидко знаходив відповіді, любив розв'язувати завдання, допомагав однокласникам зрозуміти складні приклади. Мав особливий талант до малювання. У його дитячих малюнках жила мрія , світло й добро.
У нашій пам'яті назавжди залишиться його перша роль у шкільному житті- маленький зайчик на святі Букваря. З яким захопленням і радістю він тоді виходив на сцену. Його очі світилися щастям , а ми відчували гордість за нього.
Спогад класного керівника Миколи середніх та старших класів Лапаївського ліцею ім. Героя України Георгія Кірпи Грицько Ірини Михайлівни
Микола Шиняєв –тихий, скромний, спокійний хлопець, з мистецько- обдарованої сім’ї, який вміло грав на кількох інструментах(що дуже вражало), любив та знав українські пісні, гарно співав. Це був учень, на якого можна було покластися при організації будь-якого виступу. Ніколи не відмовляв. «Не вмію» , «не зможу», «не хочу» - це не про нього. Пригадую шкільний конкурс української пісні. З усіх хлопців лише Микола не відмовився від участі. Тоді наш клас представляв співанку « Ти ж мене підманула…» Окрім Миколи, на сцені поруч були 4 його однокласниці, яким хлопець у жартівливо- співучому настрої закидав про дівочу нещирість, а ті відповідали йому своїми дзвінкими голосами. Номер вдався феєричним.
А далі був випускний… щасливий, сповнений надій на майбутнє…
Любив хлопець читати, особливо добре знав твори Тараса Шевченка. Старанно вчився, виступав в різних турнірах, конкурсах, концертах…
Був надійним другом, ніколи не конфліктував ні з однокласниками, ні з вчителями.
Доброзичливий, приємний у спілкуванні. Це був добрий, вихований юнак, який мав багато планів на життя… Такою світлою постаттю залишився у спогадах мені Микола.
Спогад сусідки Ірини Кончило з будинку
Колю я знаю змалку, відколи з татом приходили до них додому. Адже наші батьки дружили, та й я з його сестрами, а він з моїм братом - дружимо вже понад 30 років. Хлопцем він був хорошим, завжди привітний, ніколи не проходив повз, не спитавши, як справи. Добрий, щирий, відкритий, готовий прийти на допомогу( адже виручав мене не раз), завжди при ділі, таким він залишився в пам'яті. Коля любив життя, мав плани. Моя остання переписка була за кілька днів до його загибелі. Він був на позиції, писав, що сильно обстрілюють, та вони тримаються. Щиро дякуємо йому за захист. Вірю, що зараз він так само, як і за життя, дбає про всіх з неба.
Спогад сусіда Вдовича Олега з будинку
Кожна людина - це окрема історія, наповнена великою кількістю подій та глибоких вражень, які залишаються в пам'яті рідних та близьких людей, серед яких вона живе.
Микола був унікальним у своїй доброті та працелюбності. Знав його з дитинства як щирого, позитивного, енергійного хлопця, який завжди готовий допомогти та підтримати. Він був талановитим у вирішенні складних завдань по господарській роботі. Ми підтримували дружні сусідські стосунки. Коли б не звертався, він ніколи не відмовив.
Інколи в мене складалося враження, що Микола немов добрий герой мультфільмів, який з'являється саме тоді й там, де він у цей момент дуже потрібний. Його ініціатива в будь-яких справах ніколи не була зайвою. При організації толоки на прибудинковій території Микола на збір приходив першим з необхідним інструментом. При підготовці обладнання для Хресної дороги - він тут як тут.
Пам'ятаю, як певний період Микола виступав за футбольну команду ФК “Лапаївка”, викладався на всі 100%. Допомагав у фан-секторі команди. Часто зривали голос, особливо на виїзних матчах, щоб бути гучнішими за вболівальників команди-суперника.
Пригадую радісні емоційні моменти під час щорічної підготовки до концерту на наш церковний празник. Потрібно було облаштувати сцену на причепі фургону з самого ранку до початку служби в церкві. Молодь, у тому числі Микола, згуртовано допомагала розставляти апаратуру, закріпляти обладнання та декорації, адже на цій сцені в розпал святкування виступала його рідна сестра Галя. Він мав хороше почуття гумору, умів підбадьорити та заспокоїти, коли щось пішло не так, як планувалось.
Микола став на захист рідної батьківщини. Його мужність та відвага є прикладом для всіх нас. Люта війна не жаліє нікого, лише приносить біль та страждання. Пам'ять про героя житиме завжди в наших серцях!
Спогад сусідів Юлі та п. Марії Політило з будинку
Микола Шиняєв – солдат, який віддав своє життя не заради слави, а заради миру й майбутнього для своїх рідних, друзів, Батьківщини. І хоча Миколи вже немає поруч, він живе у серцях тих, кого захищав. Найбільше, мабуть, у своєї хресної донечки Зоряни, яку дуже любив і трепетно опікувався. Завжди тішився її досягненнями, особливо в музичній школі, оскільки раніше й сам співав та грав на музичних інструментах.
Микола любив усіх дітей, завжди вітався й цікавився, як справи. Коли зустрічав Миколу випадково на вулиці, він обов’язково запитував про спільних знайомих, про однокласників, передавав усім вітання, переймався, чи не потрібно допомогти.
Дуже часто Микола пропонував гостинці зі свого городу, адже дуже любив поратися по господарству, збирати зі своєї праці плоди й не забував поділитися з оточуючими. Доглядав Микола не лише свій дім та біля нього, а й відгукувався на прохання сусідів допомогти їм на городі чи в садку.
Микола був дуже здібним, не цурався жодної роботи та не боявся забруднити руки.
Згадуємо Миколу, як завзятого хлопця, з добрим серцем, з веселою вдачею, і такого, що все в нього складалося якнайкраще, бо ніколи ні на що й ні на кого не нарікав.
Але доля розпорядилася так, що забрала в нас Миколу і, чесно кажучи, неймовірно помітно, що його немає. Сподіваюся, що його відданість країні не буде забута, адже свою Україну він дуже любив, бо часто пригадував історії, коли їздив у різні поїздки (шкільні в тому числі) й не міг нарозказуватись, яку красу він бачив у Карпатах. А також співав українських пісень і наголошував, яка велична й багата в нас культурна спадщина. Тому нехай його відвага і вірність Україні назавжди залишаться добрим прикладом для нас усіх. Його життя стало жертвою заради нашого майбутнього. Саме тому ми, друзі та односельчани, не маємо забувати його подвиг, а вшановувати світлу пам’ять про Миколу Шиняєва- гідного сина-Захисника України.
Спогади сусідів п. Цюпак Люсі з будинку.
Ось уже 4-й рік моя рідна країна у стані війни. Московська орда знищує наші міста, села, руйнуючи все на своєму шляху.
Сотні українських синів і дочок стали на захист своєї матінки-землі. Мільйони українських сімей не дочекалися свої рідних. "Душу й тіло" поклали вони за нашу свободу й незалежність. Не обминуло чорне крило війни й нашу громаду. На війні загинув наш односельчанин і мій сусід - Микола Шиняєв.
Наш герой, мінометник 49-ого окремого штурмового батальйону "Карпатська Січ", загинув 5 серпня під час бойових дій на Донеччині. Згадуючи свого сусіда, мої очі наповнені слізьми, але разом з тим душу наповнює гордість за такого героя. Не тільки я згадую його добрими словами, але всі жителі сіл Лапаївки, Холодновідки гордяться таким Героєм. Микола був не тільки патріотом і мужнім захисником своєї Батьківщини, а ще й доброю, працьовитою людиною. Сусід Микола - це доброта, щирість, людина, яка хотіла всім допомогти й допомагала зі щедрою душею й добротою. Таким він завжди залишиться у пам'яті людей нашої громади. Тому сьогодні в ці важкі дні ми будемо пам'ятати наших героїв, які віддали своє життя, щоб наша Україна жила.
Микола загинув у дуже молодому віці - 33 роки, він пожертвував своє життя, щоб життя було в майбутніх поколінь. "Герої не вмирають" - вони житимуть вічно у нашій пам'яті, у наших спогадах.
Микола залишиться в моїй пам'яті й пам'яті людей нашого села , як мужній захисник і патріот, чия жертовність і мужність залишиться навіки для всіх нас. Він Герой нашого села , громади й усієї України.
Спогад сусідки Пох Оксани з будинку
Пригадую, як напередодні Святвечора Микола помітив, що я наполегливо щось шукаю, бігаючи по магазинах. Я справді не могла знайти часнику, очевидно, до свят розкупили. Микола запропонував свій домашній часник. Я відмовляла через незручність, проте він приніс мені додому кілька головок часнику. Я була приємно вражена. Він завжди намагався запропонувати свою допомогу людям, коли бачив необхідність. Завжди вирізнявся скромністю. Цього року супроводжував Зорянку з колядою, тоді вдалося трохи поспілкуватись.
Спогад сусідки п. Ярослави Магур з будинку (матері воїна-друга).
Шиняєв Микола назавжди залишиться в нашій пам'яті, як світла й добра людина. Він виріс у селі Лапаївка, навчався у Зимноводівській школі, закінчив музичну школу. Микола завжди був щирим, уважним та готовим допомогти кожному, хто цього потребував. Він мав добре серце, ніколи не залишався осторонь чужої біди, умів підтримати словом чи ділом. Друзі й сусіди згадують його , як людину з великим почуттям відповідальності, відкритою душею та любов'ю до життя.
Його жертовність і відданість Україні - це приклад справжнього патріотизму. Ми пишаємося, що мали честь знати Миколу, і віримо, що його ім'я буде гідно увіковічене та відзначене званням Героя.
Спогад сусідки Серафин (Калити) Надії з будинку
Світла пам’ять нашому сусіду — Шиняєву Миколі
Ми з Миколою були майже ровесниками, росли поруч. З дитинства бачила його працьовитим та добрим.
Він завжди допомагав усім сусідам, ніколи не стояв осторонь, завжди підставляв плече й підтримував.
Особливо пам’ятаю, коли він приходив і допомагав моїй мамі в чоловічих справах. Це завжди було турботливо й щиро.
Микола став воїном і віддав своє життя за Україну, залишивши по собі світлу пам’ять і добрі справи.
Ти назавжди залишишся в наших серцях, Миколо.
Спогад сусідів п. Богдана і Галини Єдинак з будинку.
Слава Україні!
Дуже важко згадувати полеглих героїв, які віддали своє життя, захищаючи нашу державу. Особливо прикро тоді, коли це родичі, друзі чи знайомі. От і сьогодні ми згадуємо нашого сусіда, хорошого, ввічливого хлопця - Миколу. Ріс майбутній герой практично на наших очах. Це була слухняна, культурна й вихована дитина. У школі Микола навчався з нашими дітьми. Він завжди брав участь у всіх заходах школи, грав на музичних інструментах, співав. Активний, веселий, усміхнений хлопець - це Микола.
У більш дорослому віці - це прекрасний сусід. Микола завжди був готовий прийти на допомогу, з ним завжди було про що поговорити. Прикро й важко визнати те, що його немає з нами. Низький уклін і велика подяка батькам героя - пану Василю та пані Ярославі. Завдяки таким героям, як Микола, наша Україна ще бореться і переможе. Він назавжди залишиться в наших серцях. Вічна йому пам'ять. Героям слава!
Спогад від сусідів сім’ї Вансович з будинку
Шиняєв Микола Васильович був дуже добрим , чесним, справедливим. Нікого не лишав в біді, всім допомагав чим міг. Нікому не відказував в проханнях. Сусідським дітям купляв морозив та солодощі за свої кошти. Був щирим. Вічна і світла пам'ять Герою України! Царства небесного нашому сусідові Миколі Шиняєву.
Спогад сусідки Капустяк (Карп) Наді з будинку
Коля, так я його пам'ятаю з дитинства, був щирим, добрим і завжди привітним. Ніколи ні в чому не відмовив, завжди був радий допомогти. Коли була потрібна мені допомога - завжди не відмовив, якщо було щось важке піднести додому. Часом, як зустрічав моїх дітей, усе чимось пригостив. Допоміг накачати колеса велосипеда, чи м’яча - завжди з дітьми ганяв у футбол…Любив усіх дітей, які надіюсь його будуть ще довго пам’ятати. Вічна йому пам'ять. Герої не вмирають.
Спогад від сусідки Марії Мороз з будинку
Миколу я знала з дитинства. Він був моїм сусідом, тому бачились майже кожного дня. І в моїй пам'яті він завжди залишиться добрим, щирим, вихованим, працелюбним. Він завжди був готовий прийти на допомогу. Він був дуже доброю людиною, який віддав життя за нас всіх .
Спогад сусідів Гойдик з будинку.
Світла пам'ять нашому земляку й сусіду - воїну Миколі.
Микола був доброю, щирою і світлою людиною. Завжди спокійний, привітний, ніколи не проходив повз, коли потрібна була допомога. Його поважали всі - і старші, і молодші. Він завжди мав добре слово для кожного, ніколи не відмовляв у підтримці.
Коли прийшла війна, Микола без вагань пішов захищати рідну землю. Він був справжнім чоловіком - мужнім, чесними, відданим своїй Батьківщині.
З серпня його немає серед нас, але його доброта, щирість і приклад залишається у наших серцях.
Ми пам'ятаємо тебе, Миколо, як доброго сусіда, надійного друга й відважного воїна. Вічна слава й низький уклін. Спочивай з миром, Герою.
Спогад сусідів п. Диких Надії і Анатолія.
Знали покійного Миколу особисто. Хороший сусід був. Слухняний, життєрадісний, розумний хлопчина. З ним можна було поговорити на різні теми. Завжди вислухав. Коли нам треба було, помагав, ніколи не відмовив. Хлопчина - душа був. Нехай спочиває з Богом. Вічна йому пам'ять. Жаль...Дуже жаль. У такому віці жити й жити. Так! Це правда. На жаль, війна зруйнувала, забрала життя такого молодого хлопчини. Сумуємо, пам'ятаємо...
Спогад сусідки Понюх ( Гнатюк) Ольги з будинку.
Насамперед Микола був людиною з великим серцем. Він мав рідкісний дар: умів помічати, кому потрібна допомога ще до того, як його про це попросять. Це не була показова доброта, а глибока внутрішня потреба - підтримати. Його щира, відкрита усмішка могла розвіяти хмари навіть у найпохмуріший день. У його присутності відчувалася стабільність і надійність, наче знали, що за його спиною можна сховатися від будь-якої негоди. Коли говорять про Миколу, у пам'яті одразу спливають дуже світлі, ніби сонячні картини його дитинства. Він був тією дитиною, яка завжди приносила радість, щойно з'являлася на порозі. Ми дружили сім’ями, батьки наші були найкращі друзі, працювали разом на одній роботі, ділилися всім, чим мали. Кожного вечора п'ятниці завжди грали в шахи, а ми, малі, завжди біля них бігали. Я добре пам'ятаю, як забирала його з садочка. Микола був маленький шибеник, з іскорками в очах, але водночас дуже слухняним. Він ніколи не вередував, а просто підбігав, обіймав і здавалося, вже нетерпляче чекав, що ми будемо робити далі. Навіть тоді, маленький, він був напрочуд зосереджений і серйозний. Ця серйозність найкраще проявлялася, коли він брав до рук сопілку та різні музичні інструменти. Пам'ятаю, як він старався, виводячи перші простенькі мелодії. З його дитячих уст із цієї простої дерев'яної сопілки народжувались звуки, які були напрочуд чистими й щирими.
Микола завжди мав особливий дар - виловлювати красу звуку. Не дивно, що він пішов до музичної школи. Він не просто відвідував уроки, він жив ними. Музика була не хобі, а частиною його душі, тією тонкою струною, яка робила його таким чутливим, глибоким і особливим. Він виріс справжнім романтиком, людиною, яка тонко відчуває світ і вміє висловити це у творчості, у спілкуванні, у звичайній усмішці.
Микола прожив всього 33 роки, але його життя, як та музика, яку він грав, було сповнене гармонії, доброти та неймовірної світлої енергії. Він був надійною опорою, вірним другом і сином, а його дитяча щирість і любов до музики залишилися з ним назавжди. Але з часом музика доповнилася працею. Микола був справжнім майстром. Він не просто виконував роботу - він творив. Яскравий приклад - поріг із плитки в кухні біля вікна, який він робив нам. Досі, коли дивлюся на цю роботу, я бачу його педантичність, точність і якість. Він робив усе так, ніби створював це для себе на роки. У тій плитці не лише міцність, а і його увага до деталей і бажання зробити дім затишним. Ця його надійність і працьовитість були відомі всім. Недарма він їздив з татом на заробітки закордон. У таких поїздках перевіряється справжня сутність людини: чи витримає труднощі, чи підставить плече, чи буде відповідальним. Микола був саме таким - надійним партнером і помічником, на якого завжди можна було покластися. Він був тією молодою людиною, яка не боялася важкої праці та несла відповідальність. Микола поєднав у собі чуттєвість музиканта і міцність майстра, силу й доброту. Він залишив нам не просто спогади, а відчутні докази свого тепла й таланту. Поки ми пам'ятаємо його сміх, його музику, його роботу і його місце серед нас , він залишиться живим у нашому серці.
Вічна пам'ять нашому Миколі. Ти був найкращим!
Спогад сусідки Бодак Василини з будинку
Ми знали Миколу Шиняєва, як дуже добру й чуйну людину. Скільки б його разів не попросив про допомогу, він жодного разу не відмовив. Пам'ятаю, коли помер тато, він допоміг знайти транспорт і супроводжував нас, як ґуґл-помічник говорив, куди потрібно звернутися, у якій послідовності за документами й дозволами. А буквально через рік його призвали на службу в армію, і він не відмовився, він пішов нас з вами захищати, знаючи, що може не повернутися. Шкода, що так сталося, у нього все життя було попереду...
Спогад від сусіда п. Нестора Павла з будинку.
Згадую про покійного Миколу Шиняєва, як про доброзичливого, чуйного чоловіка, який завжди був готовий допомогти в будь-чому. Нехай з Богом спочиває. Вічна йому пам'ять.
Спогад сусідки Уліцької Зоряни з будинку.
Шиняєв Микола, наш сусід, який завжди протягував руку допомоги, якщо потрібна була порада по ремонту чи щось полагодити вдома.
Він умів підняти настрій, коли було сумно й підтримати добрим словом.
Микола дуже любив дітей, завжди був до них привітний і усміхнений. Він шанував українські традиції , приємно дивував грою на сопілці й колядою від церкви під час різдвяних свят. Запам’яталося мені його патріотичне і гарне віншування. А ще запам’яталися хресні дороги по дорогах нашого села, в яких брав участь у процесії, несучи хрест і співав з церковним хором.
Микола Шиняєв - Гідний син своєї Батьківщини, назавжди залишиться в наших серцях, як світла людина і відважний захисник України!
Спогад сусіда і друга Степана Воробеля з будинку
Миколу знав з дитинства.
Завжди поважав старших, завжди з усіма вітався, був простий та щирий.
Деколи просив щось допомогти йому - старався не відмовляти. І коли мені потрібна була допомога, Микола завжди допомагав.
Також Коля завжди любив музику та музичні інструменти. Завжди казав, що мав музичну освіту й дуже шкодував, що не розвинувся як музикант.
Також останні місяці багато їздив зі мною по роботі на « Лімо» і радів, бо багато де був уперше: Східниця, Трускавець, Борислав, Славськ, Ходорів.. Тому мені було приємно, що я завжди брав зі Собою( як він казав на себе) Миколая. Себе любив називати «Миколай».
Спогад від сусідки п. Лесів Лесі з будинку
Шиняєв Микола був доброю, чуйною людиною, який захищав нашу неньку Україну, на жаль загинув.
Коли була потрібна мені допомога - він ніколи не відмовив.
З моїми дітьми Миколка завжди знаходив спільну мову, був роботящою людиною.
Шкода, що така хороша людина, як Миколка, так рано молодим пішов з життя.
Треба подякувати батькам, що так гарно виховали сина Миколку чесним і справедливим . Слава Героям!!!
Спогад друга і воїна Воробеля Романа.
Я так точно не знаю, що написати, тому буду писати, як було… З Миколою багато дружив... Починав я працювати з Миколаєм із цвинтаря, потім у селі були різні роботи. Ще з ним часто їздили до Львова з «Йоржиком» Олегом, я, Юра, Петро і Коля. Там було більше будівельної роботи. З Миколою помагав на його городі ставити «Бутку-хатку». Коля мені вдома помагав, їздили з Ковальським Тарасом у Верхню Білку… Ну і тут, на Лапаївці, колядували, разом ходили по гриби. Я і він помагали багатьом різним людям: і сіно-солому закидувати.. Ну багато різної халтурки. До нього часто приходив, ми ще в теніс грали разом. А потім біля школи футбола трохи грали. Був для мене як братом.
Спогад сусідки Захарчук Галини
Микола….. Добрий і щирий хлопець, працьовитий, відкритий до спілкування, ніколи не відмовив в допомозі моїм батькам…. Ми завжди будемо пам'ятати його доброту, силу духу та любов до рідної землі.
Вічна пам'ять і слава українському воїну!
Спогад сусідки Вантух Ірини
Ми сусіди Шиняєва Миколи Васильовича. Миколу ми знали з самого народження. Він ріс звичайним хлопцем із великими мріями, планами. Мав щире серце. Микола був спокійним, добрим, щирим, сміливим, порядним, справедливим, відважним, працьовитим, життєрадісним хлопцем. Часто допомагав людям, сусідам. Також приходив і до нас, спілкувався часто з моєю сестрою, її дітьми і моїми дочками, та особливо моєю мамою Марією Вантух (покійною). Допомагав їй у різних господарських роботах, так само і тепер нам.
Світла і вічна пам'ять, царство небесне нашому захиснику, сусіду і Герою України, який віддав життя за мирне небо над Україною.
Спогад від сусідки п. Титар Люби з будинку
Шиняєв Микола був не просто сусідом і добрим хлопцем, і військовим, а справжнім прикладом людяності, доброти та відданості своїй Батьківщині. Микола завжди був усміхненим, щирим і спокійним. Він ніколи не проходив повз, якщо хтось потребував допомоги. Я особливо Йому вдячна. Він завжди вітався, цікавився справами інших, ніколи не відмовляв у допомозі, навіть коли самому було нелегко. Його загибель стала великою втратою для всіх нас як для сусідів, так і для села, і всієї громади. Микола залишив після себе приклад справжнього людського тепла, мужності і любові до рідного краю та любові до ближнього. Ми завжди пам'ятатимемо його добру усмішку, щирі слова та готовність допомогти кожному.
Спогад від сусідки п. Гах Ганни з будинку
Знала Миколу, як добру людину, хорошого друга, доброго сусіда, працьовитого. Коли попросила - ніколи не відмовляв. З ним можна було поговорити на любі теми. В нього були золоті руки. Він ніколи дурного слова не сказав, не образив, не ображався. Люди до нині його згадують добрими словами.
Микола мав здібності до любої роботи. Що не взяв в руки - все зробив. Нашій сім'ї Микола запам'ятався доброю людиною, світлою і щирою. Нам всім дуже його не вистачає.
Любимо, пам'ятаємо, вічная пам'ять...
Нехай спочиває з миром, нехай земля йому буде пухом.
Слава Герою України.
Спогад односельчанки Ірини Ковальської
Сьогодні наш народ переживає неймовірно складні часи, де кожен день за те, аби ми могли жити, гинуть найкращі сини й доньки України. Саме таким був наш односельчанин Микола - щирий, добрий та з величезною жагою до життя. Це людина, яка завжди приходила на допомогу. Про таких, як він, говорять: «Останню сорочку віддасть». У нашій пам’яті Микола назавжди залишиться чуйним, доброзичливим та неймовірно скромним хлопцем. Дякуємо матері за Героя! Його подвиг і жертовність ніколи не будуть забуті!
Спогад від односельчанина п. Пелеха Романа Михайловича
Герою України Шиняєву Миколі Васильовичу - Вічна пам'ять і шана... Щира вдячність за захист України!
Ніщо так не об’єднує людей, як біда. Сьогодні вона на всіх одна… Війна. Вже одинадцять років наша країна втрачає кращих своїх синів, які захищають нас у війні з російською федерацією та її найманцями.
серед них і наш односельчанин Микола.
Наш народ переживає найтрагічніші сторінки своєї історії. Серце крається від жалю за всіх загиблих у цій кривавій та лютій війні. Болить душа за мужніх Героїв, які віддають найцінніше – своє життя – для того, щоб ми з вами могли жити.
Добра, світла пам’ять про загиблого Миколу Шиняєва воїна-земляка назавжди залишиться в наших серцях!
Спогад від односельчан сім’ї Гриців.
Шиняєв Микола назавжди залишиться в нашій пам’яті, як добра, весела і працьовита людина і сусід. Тяжко віриться, що Микола, який був нашим сусідом – завжди привітний і усміхнений – вже його немає з нами. Він мав дуже добре серце, любив допомагати жителям села, щоб його не попросили. У нашій сім’ї про Миколу ми згадуємо світлі і добрі спомини. Про загиблого захисника нашої Батьківщини назавжди залишиться у пам’яті рідних, колег і всіх хто знав його любив та шанував.
Сумуємо разом з рідними, низько схиляємо голови у скорботі. Нехай душа полеглого воїна знайде вічний спокій в небесному царстві.
Герої не вмирають, вони залишаються в наших серцях! Вічна пам'ять і слава українському воїну, який захищав рідну землю і кожного з нас.
Спогад від однокласниці Стрілець Ірини
Я знала Миколу ще з дитячого садочка, разом також виросли у шкільних стінах. Він був завжди добрим, щирим і простим у спілкуванні. Навіть після школи, коли зустрічалися випадково в стінах нашого університету він ніколи не проходив повз – завжди знаходив час на розмову.
Таким він і залишиться у наших серцях – добрим, щирим, справжнім другом і світлою людиною. Тепер Микола для нас не лише однокласник, а й Герой, який віддав своє життя за Україну!
Спогад односельчанки з Холодновідки п. Ірини Кушнірчук
Миколу знала зовсім мало, для мене він був добрим і швидко відгукувався на мою потребу, був безвідмовним!
Вічна пам'ять і слава Герою! Нехай спочиває герой, який став символом мужності. Його життя, віддане за мир і свободу, залишиться в нашій пам'яті! Низько схиляємо голови в глибокій скорботі,
Герої не вмирають, вони продовжують жити в наших серцях.
Спогад односельчанки п. Наталі Воробель
Миколу я знала майже з народження. Жили ми всі в одному будинку, дружили сім'ями. Дружив Микола з моїми синами, дуже багато в чому допомагав. Я не один раз зверталася по допомогу і навіть якщо не міг прийти вчасно – Микола так все зробив, щоб нікого не образити. Ніколи не відмовляв. Багато чого міг організувати сам, мав золоті руки. Нам, і мені особисто, бракує тебе, Миколко, будемо пам'ятати завжди тебе. Ти - наш Герой! Він завжди залишиться в нашій пам'яті. Вічна і світла тобі пам'ять, дорогий ти наш ГЕРОЮ!
Спогад односельчанина Юрія Михайловича Гузіля
У нашому селі багато хто знав Миколу Шиняєва. Це з тих людей, про яких кажуть: «Майстер на всі руки і серце добре». Зранку до вечора в роботі то на будові щось майструє, то в городі порається, то комусь із сусідів допомагає. Видно, що руки в нього справді золоті: і цвях заб'є, і вікно вставить, і траву косить... А ще щира усмішка і теплий погляд завжди при ньому.
Якось у нас світло у частині дому зникло. Телефоную і не встиг докладно пояснити, що сталося, як він уже стоїть у дверях, із словами: "Не хвилюйся, зараз усе зробимо." І справді через півгодини все вже працювало. Не взяв ні копійки. Каже: Та ти що, ми ж сусіди.."
У Миколи слово ніколи не було грубе. Навіть коли втомлений після роботи, все одно знайде в собі сили сказати добре: "Як справи? Все гаразд? Тримайся, усе буде добре."
Кажуть, що таких людей мало. А я думаю просто не всі вміють бути такими, як Микола. У нього і душа світла, і серце добре. Не гнався за грошима, не чекав подяк. І в цьому була його сила.
Спогад односельчанки п. Шульги Марічки
Світла, добра пам’ять Шиняєву Миколі. Захиснику України.
Напевно, ніколи не можна змиритись з біллю втрати. Нехай спочиває з миром .
Низький уклін за мужність і відданість. Безмежна шана й подяка Герою, хорошій людині, який завжди був готовий прийти на допомогу. Мужньому захиснику, який віддав своє життя, захищаючи кожного з нас.
Важкий біль втрати, війна забирає кращих.. на превеликий жаль..
Нехай Господь дарує Вічний Спокій його душі. Царство небесне.
Щире співчуття рідним, хай Бог втішить Вас.
Спогад від односельчанина Салюка Петра
Микола трохи молодший від мене, але ми встигли з ним подружитись. Він був надійний і добрий товариш. Дуже багато з ним переробили різної роботи, людина була працьовита і надійна. Дуже багато допоміг мені у різних домашніх обставинах, відпочивали багато разом, жартували, ніколи не скаржився. Одним словом бракує його… Хай з миром спочиває...Я гордий, що мав і знав такого вірного і щирого друга, сусіда, товариша і Героя…Слава Україні! Слава Герою!
Спогад від сусідів Приставських Ярослава та Наталії
Микола Шиняєв – людина щирого серця, доброї душі та невтомної праці.
Добрий сусід, гарний друг, люблячий син.
Він завжди допомагав тим, хто поруч, не шкодуючи ні сили, ні часу. Дбав про молодшого брата, а особливий і щирий зв'язок у нього був з похресницею Зоряною.
Його земний шлях, на жаль, завершився, але пам'ять про нього залишиться назавжди у серцях усіх, хто його знав.
Нехай Господь успокоїть його душу у своїх світлих оселях.
Спогад від сусідів сімей Кунь та Юрків
Шиняєв Микола Васильович народився в 1992 році і виріс в селі Лапаївка, у звичайній багатодітній сім'ї. З раннього дитинства його батьки прививали йому любов до праці, взаємоповаги в сім'ї, любов до Бога і повагу до старших. Микола був людиною доброї душі, займався музикою, був веселий і життєрадісний, любив співати. Він опікувався своїми рідними: батьками, братами і сестрами, дуже любив свою племінницю Зорянку. Микола мав багато друзів, як старшого від себе віку, так і молодшого. Він був хорошим другом, відданим товаришем і надійною опорою для них. На жаль його молоде життя забрала війна.
Микола пішов боронити нашу Батьківщину від ворога-окупанта і загинув. Він віддав своє життя, щоб ми жили спокійно та вільно! Пам'ятаймо тих, хто віддав своє життя за нас!
Вічна йому пам'ять і царство небесне!
Героям Слава!
Спогад від сусідки п. Бей Марії (матері воїна)
Душа болить, і серце крається на шматочки, коли згадуєш Миколу Шиняєва, доброго сусіда, котрого нема вже з нами від серпня місяця. Це був Герой нашого часу, не побоюся сказати, у всіх аспектах нашого життя, і у всіх значеннях цього слова, і котрого, на превеликий жаль забрала від нас ця клята війна.
Про нього залишилося дуже багато тільки приємних спогадів. Він був Людиною з великої букви. Микола завжди і всім приходив на допомогу. Хлопець був працьовитий, завжди привітний, відповідальний у всіх справах, щирий, добрий серцем і душею...
Він любив людей, а найбільше свою Україну, яку оспівував у своїх піснях, так як він закінчив музичну школу- грав на баяні і сопілці, і вмів гарно співати. Співав він і у церковному хорі в с. Лапаївка, де проживав і працював. Микола надзвичайно любив свою сім'ю. Завжди опікувався своїми молодшими братами, допомагав їм чим міг. З великою любов'ю із трепетом серця відносився до своєї улюблениці-племінниці Зорянки. Він допомагав їй, і тішився всіма її успіхами, дуже любив її.
Це була багатогранна людина. Він цікавився всім, і за що брався в роботі- всюди і все в нього виходило (як кажуть в народі – на всі руки майстер). Всі роботи він знав і вмів зробити, ще й підтримати добром і щирими словами...
Він був жертовним для всіх людей, і для нашої України, як бачимо, також Микола пожертвував найціннішим, що є в людини - своїм молодим життям заради нашого з вами життя і майбуття України і майбутніх її поколінь.
Його вже нема серед нас, але світла пам'ять про нього буде вічно жити в наших серцях, і для нас всіх односельчан, сусідів, знайомих, друзів... Він вже є, і завжди буде Героєм України!
Хотілось би, щоб з гідністю відзначили Миколу Шиняєва- справжнім патріотом - званням Героя України!
Вічна пам'ять Миколі і слава Герою України!
Спогад від односельчанки п. Ганни Павлівни Михальчишин
Часто розмовляла з загиблим Миколою, знала його з малих років. Він часто приходив до мене - при моїй потребі щось допомогти чи порадити. Розповідав про свою родину, піклувався про неї, ділився різними думками, планами, чи досягненнями.
У житті Миколи було багато випробувань, але поруч завжди були люди, які підтримували його, поважали, хвилювались за нього.
Щира посмішка Миколи, добре серце, здатність прийти на допомогу хто б не звернувся, та бажання кращого життя собі і рідним, - це завжди залишиться в моїй пам'яті про нього, а ще мудру, розумну, здібну не по роках Людину-майстра, яка допомагала всім потребуючим і старшим людям – майже всій околиці..
Ніхто з нас не є досконалим. Ми всі маємо право на помилки, тому, що пишемо своє життя - вчинками, діями, тощо.
Тільки Бог може знати сутність людини і судити її, тож вічна пам'ять Миколі і царство небесне.
Спогад від односельчан сім'ї Дятлових Лесі та Павла
Микола Шиняєв запам'ятався нам доброю, щирою і світлою людиною. Він завжди був усміхнений і ніколи не проходив повз людей мовчки, завжди вітався. Був готовий допомогти будь-кому, хто звертався про допомогу. Неодноразово ми були свідками, як він допомагав сусідам і односельчанам, а також міг підтримати добрим словом.
Багато односельчан згадують про нього з теплом і вдячністю.
Світла пам'ять нашому сусідові Миколі - добрій, чесній, працьовитій людині, справжньому Герою.
Його доброта, усмішка і людяність назавжди залишиться в наших серцях.
Додатково
Сім’я: мама Ярослава, батько Василь, сестра Люба з чоловіком Юрієм та їхніми дітьми Юліаною та Анею, і сестра Галина з похресницею Зорянкою, молодші брати Юрій та Олексій. Громадянська позиція: до мобілізації допомагав волонтерам, збирав допомогу для військових, плів маскувальні сітки, брав участь у громадських справах. Пам’ять про Героя: очікується встановлення меморіальної дошки, проведення поминальних та патріотичних заходів у селі Лапаївка.
Микола Васильович Шиняєв народився 13 травня 1992 року в місті Добромилі, Старосамбірського району, Львівської області. Він з’явився на світ у місцевому пологовому відділенні, а незабаром його охрестили у старовинній католицькій каплиці отцем Володимиром. Хресними батьками Миколи стали його вуйко Степан Моцяк ( по мамі – рідний брат) та сусідка з вулиці - Наталя Гера(Кіс). Від самого дитинства Микола оточений був любов’ю родини: мамою Ярославою, батьком Василем, бабусею Марією, дідусем Михайлом та старшими сестрами Любою і Галиною. Хоча сім’я Шиняєвих з 1988 року проживала в селі Водяне-Холодновідка, пізніше вони оселилися в Лапаївці, де Микола провів більшість свого дитинства.
З ранніх років він проявляв допитливість, працьовитість і неабиякі здібності. Любив природу, тварин, допомагав дідусеві по господарству, проводив багато часу в лісі, збираючи ягоди, гриби й лікарські трави — знання, які йому пригодилися пізніше в житті. З самого малечку провідував разом з рідними Добромильський монастир св. Онуфрія. Особливе місце в його дитинстві займали поїздки на конях і возі, на які його возив хресний вуйко Степан, а також на мотоциклі. Він із сестрами гуляв у саду, навчався цінувати красу навколишнього світу й рано здобув уміння трудитися руками.
У 1995 році почав ходити до селищного дитячого садочку «Світлячок», там зарекомендував себе талановитим і відповідальним.
У 1996 році Микола пішов до Зимноводівської середньої школи №1, де його першою вчителькою стала Руслана Богданівна Маланчук. Він швидко проявив себе старанним і здібним учнем, активно брав участь у шкільних заходах, концертах, театральних виставах і танцювальних сценках.
Паралельно мама віддала його навчатися гри на музичних інструментах — він опанував баян (кл. викл. Гак Світлана Дмитрівна), сопілку( кл. викл. Селезньова Людмила Віталіївна), тубу, додатково піаніно; проходив теоретичні заняття по сольфеджіо і музичної літератури, які вела Яцків Галина Василівна. Займався музикою й був солістом хору «Цвіркун», який заснувала старший викладач ще тоді Оброшинської музичної школи, тепер Зимноводівської школи мистецтв Кузяк Ірина Іванівна. Брав участь з колективом у хорових районних, обласних та міжнародних виступах, конкурсах, на яких отримав почесні нагороди, грамоти, подяки. Та головним талантом було те, що мав абсолютний музичний слух, який є рідкістю між музикантами..
У 2003 році, після відкриття Лапаївської школи І–ІІІ ступенів, Миколу перевели туди, де директором була Роксана Дмитрівна Оранюк. Тут він продовжив розвиватися як талановитий учень. Займався спортом: волейболом, баскетболом, футболом, легкою атлетикою, шахами, тенісом; брав участь у художніх , драматичних гуртках та макетному конструюванні. Разом із молодшим братом Юрієм грав у футбольній та волейбольній командах села, брав участь у спортивних змаганнях і отримував призові місця та грамоти.
Микола ніколи не залишався байдужим до громади. Ще зі шкільних років допомагав бабусі та дідусю, навчався працювати на землі й пізніше активно застосовував ці навички, допомагаючи односельцям та сім’ї. Він був вправним майстром у будівництві, ремонті, електриці, малярських та земляних роботах, а його вміння ставало в пригоді не лише рідним, а й усім, хто потребував допомоги. У Лапаївці його поважали й жартівливо називали «Майстром».
У 2009 році Микола здобув повну загальну середню освіту та вступив на біологічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка за спеціальністю екологія.
У 2010 році Миколу призвали до Збройних сил України, де він проходив службу у військовій частині А3814 в Новоград-Волинському, Житомирська область. За спеціальністю був водієм-електриком 12-го інженерного полку. Тут він зміцнив свій характер, бойовий дух і професійні навички, водночас підтримуючи товаришів і демонструючи свої музичні таланти, співав пісні, грав на тубі та допомагав молодим солдатам освоювати військові обов’язки.
Після служби в армії Микола планував продовжити навчання, проте через складні житлові та матеріальні обставини разом із батьком поїхав закордон на заробітки. Завдяки його працьовитості та наполегливості сім’я змогла покращити умови проживання: він разом із батьком та братом Юрою займався будівництвом, ремонтом, облаштуванням будинку.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення російської федерації, Микола активно допомагав місцевим волонтерам, збираючи допомогу для військових, плетучи маскувальні сітки, надаючи допомогу ритуальній службі під час поховань загиблих. Він ніколи не сидів без діла, допомагав односельчанам і рідним, підтримував парафіяльну церкву, співав у хорі, доглядав сад та лісові ділянки, заготовляв дрова.
10 травня 2025 року Миколу мобілізували до лав Збройних сил України. Після навчання у Верблянах і Старичах, в./ч. А3211 він отримав спеціалізацію мінометника і був направлений у Дружківку на спеціальні навчання, а згодом — на передову в село Диліївка, де служив у 49-му окремому штурмовому батальйоні «Карпатська Січ», в./ч. А4599. Він сумлінно виконував бойові завдання, допомагав побратимам, був підтримкою та другом для всіх, хто опинився поруч.
Увечері 5 серпня 2025 року під час виконання бойового завдання з Миколою обірвався зв'язок...на жаль. Через обстріли ворога загинув у селі Диліївка, Краматорський район, Донеччина. Він мужньо захищав українську землю, тримаючи позицію разом із чотирма побратимами, і став символом відданості, сміливості та сили духу.
Миколу поховали на цвинтарі села Лапаївка. Для рідних, друзів, односельчан і побратимів він залишився прикладом безмежної доброти, щирості та працьовитості. Він дбав про всіх : про сестер Любу, Галину, братів Юрія та Олексія, похресницю Зорянку, друзів і сусідів, завжди допомагав і вчив, ділився знаннями й теплом. Його пам’ять живе в серцях усіх, хто його знав як майстра, спортсмена, музиканта, друга та справжнього українця, який віддав життя за рідну землю.
Микола Васильович Шиняєв залишив після себе світлий приклад для майбутніх поколінь — приклад мужності, відданості, працьовитості, любові до людей і рідної землі.
