ПОПИК Юрій Богданович 10/12/1990-11/12/2024
ПОПИК ЮРІЙ БОГДАНОВИЧ
(10.12.1990-11.12.2024)
Юрій народився 10 грудня 1990 року в с. Суховоля. До школи пішов у 7 років — до місцевої Суховільської загальноосвітньої школи I–III ступенів (теперішня назва — Суховільський ліцей). Навчався до 10 класу. Після 10 класу склав екстернат у Самбірському районі. У 2005 році вступив до ЛДУБЖД.
Захоплювався спортом, був борцем по життю. У дитинстві був дуже активним. За словами мами, встигав перед школою ходити на тренування, адже навчався у другу зміну. Спочатку займався фехтуванням, а згодом — боротьбою. Брав участь у боях без правил. Найбільше йому вдавалося самбо. Казав, що головне — участь, а на медалі він не звертав уваги.
Після закінчення ЛДУБЖД пішов служити в армію. Згодом вступив до Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського на кафедру атлетичних видів спорту. Після закінчення університету працював лейтенантом у ДСНС. Згодом завершив службу в ДСНС і почав працювати тренером із дзюдо та самбо в дитячо-юнацькій спортивній школі «Олімпія».
Юрій був дуже товариським, мав багато друзів. Завжди був готовий допомогти, допомагав, не думаючи про себе. Дуже любив тварин, особливо котів, хоча сам мав на них алергію. Мав сильний характер, був борцем по натурі. Юрій ніколи нікому не робив зла, нікого в школі не зачіпав. За словами мами, був справжнім джентльменом — дарував дівчатам квіти на їхні іменини.
Після початку Майдану допомагав як волонтер. Хотів іти служити, але після загибелі друга зазнав сильного шоку, тому не пішов заради мами, тата й брата. На фронт пішов наприкінці травня 2024 року. Вирішив служити там, де проходив строкову службу, — у Державній спеціальній службі транспорту.
Службу проходив у Донецькій області, поблизу міста Костянтинівка Краматорського району. Там ніс службу у складі військової частини Т0110.
Служба відбувалася в непростих умовах прифронтової території, де постійно відчувалися напруга та небезпека. Основними завданнями були виконання службових обов’язків, підтримання обороноздатності підрозділу, несення чергувань та виконання наказів командування.
Попри те, що в безпосередніх бойових зіткненнях чи великих операціях він участі не брав, його служба мала велике значення для забезпечення стабільності та підтримання порядку в зоні, де війна відчувалася щодня.
За словами мами, без нього вона почувається, мов тінь. Пані Ольга говорить, що Юрій допомагав їй у всьому. Дуже любив мамині вареники й перед смертю казав, що приїде на Різдво до мами на вареники. Мама Юрія пригадує, як про службу він говорив: «Не служба, а курорт», — настільки легко йому вона давалася.
Він багато подорожував. Друзі допомагали з ремонтом квартири, адже Юрій мав одружуватися. Друзі дуже добре відгукуються про нього. У Львові він мав авторитет як тренер. Командир говорив, що Юрій був дуже хорошим хлопцем.
Перед тим як підписати контракт на службу, колишня однокласниця зустріла його в маршрутці та згадує: «Я була втомлена, але він провів мене додому. Ми не могли наговоритися, не могли розлучитися. На прості речі він дивився глибоко, по-філософськи».
Мама — Ольга Попик, учителька зарубіжної літератури в місцевій школі; брат — Іван; дівчина — Олеся.
Наш святий обов’язок - пам’ятати, шанувати та згадувати його в молитвах.
Світла і вічна пам’ять Герою.
