Не згасне пам’ять про Героя 💛💙
Сьогодні минає другий рік відтоді, як жорстока війна росії проти України забрала життя мужнього захисника, мешканця села Суховоля — Федьковича Олега Івановича (15.04.2000 – 12.12.2023).
Світлий, працьовитий, талановитий хлопець, який у свої 23 роки зробив більше, ніж дехто встигає за все життя. Його шлях — це історія про любов до Батьківщини, відвагу, жертовність і честь. 🇺🇦✨
Дитинство, що світилося добром і талантом
Олег народився 15 квітня 2000 року у Львові. Закінчив Ліцей № 74 імені Марійки Підгірянки, здобув фах у Львівському вищому професійному училищі №20, де опанував одразу кілька спеціальностей. Працював на Львівській залізниці, згодом проходив строкову службу, після якої працював у компанії «Нова пошта».
З дитинства був допитливим, енергійним, завжди з тонким відчуттям справедливості. Мав талант до творчості — чудово малював, грав на скрипці, був лівшею. Любив читати історичні книги, особливо про Україну та її видатних діячів. 📚💛
Займався бойовим гопаком, боксував, здобував призові місця на змаганнях, постійно гартував тіло й характер. Справжній боєць — у житті й у душі.
Доброволець із перших днів вторгнення 🛡️
Коли 24 лютого 2022 року росія розпочала повномасштабну війну, Олег разом із рідним братом без жодних вагань став на захист України.
Спочатку був навідником ПТРК «Стугна», далі — розвідником-радіотелефоністом 2-го розвідувального відділення 80-ої окремої десантно-штурмової Галицької бригади.
Він пройшов найгарячіші напрямки:
🔥 Миколаївщина — Вознесенськ, Снігурівка
🔥 Лиманський напрямок, район Сєверодонецька
🔥 Звільнення Харківщини — Ізюм, Боровая, ліси Кремінної
За службу був нагороджений відзнаками «Учасник бойових дій» та «За зразкову службу».
Указом Президента України № 9/2024 — орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). 🎖️
Останній бій… та нескорений дух
12 грудня 2023 року о 08:00 Олег загинув під час виконання бойового завдання поблизу Кліщіївки Бахмутського району внаслідок вибухово-осколкового поранення.
Його поховали на кладовищі рідної Суховолі.
Наш Герой відійшов у небесне військо, але його шлях — назавжди серед нас. 🌟
Спогади, які назавжди живі ❤️
Побратими згадують:
— «Він ніколи не залишав позицій, не кидав друзів, стояв до кінця — з честю та гідністю.»
Попри молодий вік, він був дорослішим за багатьох — мужністю, відповідальністю, любов’ю до країни. Мав кілька поранень, контузій, але ніколи не скаржився. Завжди підбадьорював інших.
Його позивний — «Сімба» — бо був хоробрим, світлим, справжнім воїном.
Рідним він майже не розповідав про жахи війни — беріг їхнє серце. Був оптимістом, душею підрозділу, тим, хто підтримував інших, навіть коли самому було важко.
У нього залишилися мама, батько, сестра та брат-військовослужбовець, який і нині боронить Україну від окупанта. 🙏
Наш святий обов’язок — пам’ятати 🕯️
Пам’ять про Олега не згасне. Вона житиме в родині, у побратимах, у рідному селі, у всіх, хто знав його чи почув про його шлях.
Такі Герої — це каркас нашої держави, її сила й її серце.
Молімося за нього. Дякуймо. Пам’ятаймо.
Бо саме завдяки таким, як Олег, живе Україна. 🇺🇦💙💛
Світла і вічна пам’ять Герою.
Герої не вмирають. 🕯️
