ФІТЕЛЬ Андрій Петрович 07/10/1973 - 28/03/2025
Фітель Андрій Петрович
07.10.1973 – 28.03.2025
«Я більше не можу любити Україну «на дивані»» – Андрій Фітель
Андрій народився 7 жовтня 1973 року. З 1975 року проживав у Зимній Воді.
Ще змалечку він був захисником для всіх навколо. Мама пригадує, як маленьким, гуляючи з молодшим братом Василем у бабусиному селі, він брав із собою палицю, бо «якщо нападуть вовки, він захистить брата».
Навчався у Зимноводівській школі №2, класним керівником був Новосядла Поліна Петрівна. Андрій вирізнявся надзвичайним розумом і веселою вдачею. Він був товариським, мав багато друзів, гарно навчався та мав глибокі знання з історії. У нього вдома була велика бібліотека, особливо з історичних книг, адже читання було його великою пристрастю.
Після 9 класу, у 1989 році, Андрій вступив до Львівського автомобільно-дорожнього технікуму, який закінчив у 1993 році. Пізніше він здобув вищу освіту в Національному транспортному університеті в Києві, отримавши у 2006 році кваліфікацію інженера з транспорту за спеціальністю «Організація перевезень і управління на автомобільному транспорті». Працював у Львівській Політехніці в транспортному відділі водієм.
Ще зі шкільних років Андрій вправно різьбив по дереву та виготовляв власні вироби. Декілька його робіт залишилися вдома, а різдвяні шопки він створював навіть для церков. Він майстрував усе: підлогу, двері, меблі для кухні, декоративний будиночок на подвір’ї – і робив це сам або разом із братом.
Андрій мав і музичний хист: гарно співав, грав на гітарі та фортепіано. Жодне родинне чи дружнє застілля не обходилося без його співу. У нього та дружини Мирослави була «їхня» пісня – «Котики вербові», яку вони співали разом. Вечорами Андрій грав її на гітарі й співав, а Мирослава згадує: «На всіх застіллях ми цю пісню співали, Андрій казав, що це гімн нашої любові».
Він був надзвичайно щедрим. Завжди ділився всім, що мав, і не міг пройти повз того, хто потребував допомоги. Якщо бачив на вулиці жебрака, віддавав усе, навіть останнє.
Коли почалася війна, Андрій готував рідних до свого рішення піти на фронт. Казав: «Всі там будемо» та: «Я більше не можу любити Україну на дивані». У липні 2024 року він вступив до лав Збройних Сил України.
Під час навчання на полігоні в Рівненській області в серпні 2024 року рідні провідали його. Мама та дружина з теплом згадують той день. Пізніше Андрія перевели на «нуль» – у село Малинівка Гуляйпільського району Запорізької області. Він служив бойовим медиком зенітного ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки військової частини А7126. Ризикуючи життям, рятував побратимів на передовій.
Андрій ходив на позиції по три–чотири доби, без інтернету й мобільного зв’язку. Він знав, що рідні хвилюються, тож добирався до бліндажу, де був інтернет, щоб на кілька секунд зателефонувати та запевнити, що все добре. Потім знову повертався під обстрілами на позицію, переважно вночі.
Мирослава, його дружина, згадує: «Ми мали дві чашечки – одна була у нього на війні, одна в мене вдома. Коли він був не на позиції, дзвонив о 7 ранку на месенджер, і ми разом пили каву. Завжди».
Андрій був справжнім сином Батьківщини. До останнього подиху захищав кордони на Запорізькому напрямку, ризикуючи життям, рятував поранених. В останні хвилини життя він надавав медичну допомогу побратиму. За словами побратима Лева (Володимира Поповича), 27 березня 2025 року Лева контузило, а Андрій вийшов на його зміну 28 березня і загинув від мінометного обстрілу. Того дня він мав відпочивати, але доля вирішила інакше.
«Андрій дуже полюбив моїх дітей, хоча у нього не було своїх», – зі сльозами каже Мирослава. Молодший син Мирон мав би святкувати 18-й день народження 3 квітня 2025 року, але Андрій не встиг… Похорон відбувся того ж дня.
«Кращої людини ніж мій Андрійко не буває… Це розум, золоті руки, майстер, господар, не було людини, якій би він не допоміг. Ходив щонеділі до церкви, вмів любити», – каже його дружина.
Андрій Фітель залишив у серцях рідних і друзів світлий слід: мужній, щедрий, добрий, справжній син України, який віддав життя за Батьківщину.
«Твій світлий розум і весела вдача
В серцях наших залишили іскрину. Ми будемо за тебе пам’ятати –
Загинув ти за нас, за Україну.» – мама Андрія Фітеля
Пам’ять про Андрія Фітеля назавжди залишиться у наших серцях.
Наш святий обов’язок – пам’ятати, шанувати й згадувати його в молитвах.
🕯 Світла і вічна пам’ять Герою.
