ВЕНГРАНОВСЬКИЙ Андрій Іванович 20/03/1989 – 19/06/2025
Венгриновський Андрій Іванович (позивний «Кабан»)
20.03.1989 – 19.06.2025
Народився 20 березня 1989 року в селі Никловичі, Самбірського району, Львівської області. Народився в багатодітній родині (п’ятеро дітей) і став третьою дитиною. Вже з дитинства вирізнявся добротою, працьовитістю, веселим характером і відповідальністю.
Навчався в Никловицькій середній загальноосвітній школі, здобувши диплом, після чого продовжив освіту в Погірцівському професійному агролісотехнічному ліцеї, який закінчив із професією машиніста автомобільного крану.
- Захоплювався ремонтом машин, мав до цього справжній хист.
- Працював різноробочим у будівельній сфері.
Андрій був надзвичайно відважним, невтомним у роботі, завжди знаходив вихід із найважчих ситуацій. Він був люблячим татом і чоловіком, вірним сином, дотепним і приємним стриком та дядьком, уважним родичем, надійним сусідом, колегою та напарником, а для побратимів — справжнім другом і підтримкою.
З лютого 2023 року Андрій був мобілізований Самбірським територіальним центром комплектування та соціальної підтримки до лав Збройних Сил України як штурмовик і розвідник за професією гранатометник. Службу проходив у Моршині, а пізніше — у Кам’янець-Подільську.
Вже з квітня 2023 року він вирушив на схід, боронити нашу Україну. Брав участь у бойових діях у складі 420-го батальйону, пізніше — 57-ї окремої мотопіхотної бригади, а згодом — 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Захищав рідну землю на сході України — у Донецькій, Луганській та Харківській областях на таких територіях: Бахмутський напрямок, Часів Яр, Хромове, Кліщівка, Новоєгорівка, Лиман, Авдіївка, Покровськ та інші.
У квітні 2024 року Андрій отримав бойові поранення та декілька контузій. Довгий час лікувався, мав звільнятися з військової служби, проте, на жаль, 19 червня 2025 року, поїхавши подавати документи на звільнення на Схід, його серце не витримало.
Про Андрія можна було сказати: він був душею компанії, поважним, комунікабельним і дружнім. Усюди про нього відгукувалися з теплом і добротою. Він любив життя, цінував справедливість і понад усе — любив Україну. Мріяв, щоб ворог залишив нашу землю.
Залишилися: мама Ольга-Надія, любляча дружина Галина та донечка Зорянка, брати (двоє з яких також боронять кордони нашої Батьківщини) та сестра.
Похований на Лапаївському кладовищі Зимноводівської ОТГ.
Наш святий обов’язок — пам’ятати його, шанувати й згадувати в молитвах.
🕯 Світла і вічна пам’ять Герою.
