АРЖАНИК Андрій Михайлович 12/09/1983-13/05/2024
Аржаник Андрій Михайлович
(12.09.1983-13.05.2024)
Аржаник народився 12 вересня 1983 року в селі Дмитрівка Первомайського району Харківської області.
Навчався у місцевій школі. З дитинства захоплювався будівництвом та автомобілями, особливо любив вантажівки, фури, великогабаритний транспорт.
Після закінчення школи, у 16 років, поїхав на Закарпаття, де певний час проживав і працював.
Андрій був наполегливою, відповідальною людиною слова.
Останні роки до призову працював водієм-далекобійником.
У 2014 році одружився з Христиною. У подружжя народилося двоє дітей –донька Мар’яна та син Олександр. Родина дуже цінувала час, проведений разом. Щойно з’являлися кілька вихідних днів, вони збирали необхідні речі, брали дітей і вирушали в подорож автомобілем. Любили гори, мальовничі краєвиди. Андрій із сином захоплювалися риболовлею – часто поверталися додому з гарними трофеями.
У родини було багато мрій, яким, на жаль, не судилося здійснитися… Вони планували завершити ремонт у будинку, придбати бус для зручніших мандрів і жити в мирній країні. Андрій мріяв купити земельну ділянку неподалік озера, щоб збудувати там дачу й у майбутньому їздити на риболовлю разом із сином. Та війна змінила всі плани.
У 2023 році Андрій отримав повістку. 26 червня 2023 року був призваний на військову службу до Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. 29 червня склав Військову присягу на вірність українському народові. Проходив навчання у Великій Британії та Польщі.
Служив у складі 78-ї окремої десантно-штурмової бригади на посаді інженера-сапера. Із квітня 2024 року виконував бойові завдання в зоні відповідальності підрозділу. Був сапером 3-го інженерно-саперного відділення 1-го інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти десантно-штурмового батальйону військової частини А7788. Його основним завданням було мінування територій з метою стримування та перешкоджання просуванню противника.
Виконував бойові завдання поблизу населеного пункту Нетайлове Покровського району Донецької області. 13 травня 2024 року під час виконання чергового бойового завдання група саперів на бойовому автомобілі «Hummer» вирушила на позиції та потрапила в засідку диверсійно-розвідувальної групи противника. Відтоді військовослужбовці вважалися зниклими безвісти.
Упродовж 18 місяців родина жила в болісній невизначеності, сподіваючись на звістку. Згодом стало відомо, що того дня, виконуючи бойове завдання із захисту Батьківщини, Андрій загинув. Його особу встановили за результатами ДНК-експертизи.
Побратим із позивним «Макгрегор» згадує про Андрія як про сильного, сміливого і надзвичайно доброго чоловіка, який завжди приходив на допомогу та ніколи нікому не відмовляв. Він був професіоналом своєї справи, постійно навчався, вдосконалювався, шукав нові рішення. Саперна справа була його покликанням - він мав особливе чуття до своєї роботи та виконував її майстерно й відповідально.
Командування подало Андрія до нагородження орденом «За мужність».
27 листопада 2025 року Андрія Аржаника зустрічали з честю і шаною в селі Зимна Вода. Уздовж дороги люди стали живим коридором слави - на колінах, із державними прапорами, лампадками та квітами, вшановуючи пам’ять полеглого Захисника. Похований Герой на місцевому кладовищі в селі Зимна Вода поруч з іншими воїнами.
У Андрія залишилися дружина Христина, донька Мар’яна, син Олександр, старша донька Ольга від першого шлюбу та дві онучки – Мирослава та Каріна.
Низько схиляємо голови перед світлою пам’яттю воїна Андрія Аржаника, який віддав своє життя за свободу і незалежність України. Вічна пам’ять і слава Герою.
Наш святий обов’язок - пам’ятати, шанувати та згадувати його в молитвах.
Світла і вічна пам’ять Герою.
